ДФІ: назва змінюється, «якість» роботи залишається

Оскільки ми вже маємо вищий орган аудиту публічних фінансів, зараз загостриться «суперництво» між Рахунковою палатою та Державною аудиторською службою. Окрім того, що в обох інституцій майже однакове коло підконтрольних суб’єктів, відтепер методи проведення контрольних заходів будуть також однотипні – фінансовий аудит. Виникає питання: для чого дублювати функції, що призводить до повторних перевірок одних і тих же державних органів із однакових питань та за однаковий період часу різними органами державного фінансового контролю. І це ми ще не беремо до уваги зайвого використання й без того обмежених коштів державного бюджету.

Крім того, координуватиме діяльність нової служби Кабінет Міністрів України за посередництвом міністра фінансів – це ставить аудиторську роботу в повну залежність від волі та бажання очільника Уряду або керівника Мінфіну. Перейменування КРУ, ДФІ у Державну аудиторську службу нічого не змінить, оскільки залишається основне призначення цих органів – знайти «порушення» для зняття з посад «неугодних» керівників державних органів і підприємств чи організацій. Такий каральний орган з незрозумілим «проміжним» статусом взагалі відсутній в європейській моделі державного внутрішнього фінансового контролю, адже він призначений для функціонування в адміністративно-командній системі, як-от Радянського Союзу.

Аудит не зможе виконувати функцію «інспектування», тоді як саме вона обов’язкова в Стратегії розвитку системи управління державними фінансами. Найменування ж «аудиторська служба» передбачає, що новий-старий контролюючий орган тепер акцентуватиметься на здійсненні контрольних заходів шляхом проведення аудитів, відмовившись від основної форми контролю, – ревізії.

Загалом в Уряді пішли не тим шляхом. Вони вирішили «вивіски» змінювати та спрямувати основні зусилля на ревізії й перевірки, а потрібно змінювати власне підхід: активніше розвивати систему внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в структурі державних органів. Інакше – порушення виявлятимуться лише для «галочки», щоб ними ж обґрунтовувати необхідність свого функціонування. Так є на сьогодні, і саме цим можна пояснити дуже низький відсоток кримінальних проваджень, порушених за результатами контрольних заходів і доведених до обвинувачуваного приговору. Прозорий контроль за державними фінансами має відбуватися щоденно, а не постфактум, коли кошти вже витрачені, порушення вчинені, а знайти винуватців та повернути кошти практично неможливо.