Реформа аудиту: хотіли як в Європі – зробили як завжди

Відомий російський політик Борис Нємцов у свій час сказав такі слова: «Реформы начинаются там, где кончаются деньги».

Цей крилатий вислів підхопили сучасні українські реформатори і почали шукати в Україні сфери діяльності, які поки ще не потрапили в поле зору державницької машини і які, в разі їх переформатування, водночас стануть підзвітними державному регуляторові та додатковим джерелом фінансових надходжень як для бюджету країни в цілому, так і для окремих людей, які в подальшому контролюватимуть цю сферу.

Останні декілька тижнів професійне коло аудиторів, бухгалтерів та юристів бурхливо обговорює запропонований Міністерством фінансів України законопроект під назвою «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність». Презентуючи цей законопроект, заступник Міністра фінансів Олена Макеєва зазначила, що метою реформи аудиторської діяльності є підвищення якості послуг, які мають відповідати європейським стандартам. Формальним підґрунтям для втручання держави в майже неконтрольований до цього ринок аудиторських послуг в Україні стала критика та звинувачення в непрофесіоналізмі практиків-аудиторів з боку вищих чиновників Міністерства фінансів та Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

«Із 55 банків, які наразі визнані неплатоспроможними, лише по 5 банках аудитори надали негативний висновок. 50 мали позитивні або умовно позитивні висновки – загалом від 20 національних компаній. Тобто, аудитори підтверджували достовірність фінансової звітності, а банки збанкрутілі, до них вишукалися черги вкладників! Тому ми говоримо, що аудиторська професія є суспільно значущою. Аудитор має нести відповідальність за ту звітність, достовірність якої він підтверджує», – стверджувала в своїй промові заступник Міністра фінансів Олена Макеєва.

Наступним аргументом на користь нового закону, яким оперувала чиновниця, були взяті Україною зобов’язання поступово наблизити своє законодавство до європейського. Зокрема, відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС Україна зобов’язалася імплементувати положення Директиви 2006/43/ЄС «Про обов'язковий аудит річної звітності та консолідованої звітності…» до національного законодавства; відведений для цього термін – 1 листопада 2017 року. Для того щоб новації відбувалися у контексті європейської інтеграції, Україна навіть попросила підтримки в Єврокомісії та Світового банку, аби ті виділили окремого експерта для допомоги в розробці законопроекту з реформи ринку аудиторських послуг.

Прочитавши текст законопроекту, складно не погодитися з коментарями окремих аудиторів-практиків та членів Аудиторської палати України в цілому: законопроект Міністерства фінансів визнано таким, що не відповідає європейським практикам, а його прийняття у нинішній редакції несе в собі значні корупційні ризики.

Для того щоб не зупинятися детально на всіх зауваження, які є в цих коментарях, наведемо найбільш значущі:

- згідно з вимогами Директиви 2014/56/ЄС та Регламенту (ЄС) №537 від 16.04.2014 р. «Про особливі вимоги до обов’язкового аудиту суб’єктів суспільного інтересу» задля удосконалення механізму незалежного фінансового контролю в державі має бути створений орган суспільного нагляду. Основною умовою для чесного, ефективного та організованого функціонування такого органу є його незалежність від аудиторської професії. Саме тому в Директиві 2014/56/ЄС зазначено, що керувати органом суспільного нагляду повинні непрактикуючі особи, а держава повинна впровадити незалежні та прозорі процедури вибору цих непрактикуючих осіб;

- всі аудитори та аудиторські фірми підлягають суспільному нагляду, який буде здійснювати Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю. Він включає Раду нагляду за аудиторською діяльністю (7 представників органів державної влади та 4 непрактикуючі особи, обрані Мінфіном) та Інспекцію з забезпечення якості, підпорядковану Мінфіну. Таким чином, функції регулювання аудиторської діяльності в Україні від Аудиторської палати перейде в руки держслужбовців Міністерства фінансів, оскільки орган так званого суспільного контролю буде майже повністю залежати від них. Відтепер держава буде мати всі важелі впливу на «незалежних» аудиторів, починаючи з їх реєстрації, контролю якості наданих аудиторами послуг і закінчуючи застосуванням дисциплінарних проваджень щодо аудиторів;

- підприємства повинні будуть не тільки сплачувати за самі аудиторські послуги, а й утримувати так званий Орган суспільного нагляду, створений при Мінфіні та щорічно перераховувати на його користь платежі залежно від розміру такого підприємства:

1. великі підприємства, що становлять суспільний інтерес, – 10 мінімальних заробітних плат (на сьогодні це 13780 грн);

2. середні підприємства, що становлять суспільний інтерес, – 2 мінімальні заробітні плати (на сьогодні це 2756 грн);

3. малі підприємства, що становлять суспільний інтерес, – 0,5 мінімальної заробітні плати (на сьогодні це 689 грн).

Додатковий фінансовий тягар на підприємства в загальній сумі буде перевищувати 150 млн грн щороку, що є ласим шматком на утримання робітників органу суспільного нагляду, а отже, обіцяна зарплата контролерів новоствореної структури в 40 000 грн цілком реальна.

- нововведення законопроекту передбачає умовний поділ всіх аудиторських компаній в країні на тих, які матимуть право перевіряти суб’єкти суспільних інтересів (банки, страхові компанії), і тих, що не допускатимуться до такої діяльності. До аудиторських компаній, які будуть мати право надавати послуги з обов’язкового аудиту фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес, висуватимуться додаткові вимоги щодо рівня кваліфікації, досвіду і кількості аудиторів. Також за право проводити обов’язковий аудит підприємств, що становлять суспільний інтерес, аудиторським фірмам необхідно буде сплачувати внесок щороку, а не раз на 5 років, як у чинному законодавстві. Розмір такого внеску наразі не встановлено, але в підсумку його сплатять підприємства, на яких проводять обов’язкові аудити, оскільки аудиторські компанії включать його у вартість своїх послуг;

- суб’єкти господарювання мають створити в обов’язковому порядку на своїх підприємствах аудиторські комітети, які будуть слідкувати за процесом складання бухгалтерами фінансової звітності та відбирати аудиторські фірми для проведення обов’язкового аудиту;

- аудитор буде зобов’язаний інформувати органи нагляду за підприємством, аудит якого він проводить, про будь-яку інформацію, про яку йому стає відомо при виконані завдання з аудиту. Тобто, аудитор муситиме інформувати контролюючі, податкові, правоохоронні органи, прокуратуру тощо про будь-яку інформацію, що стає йому відомою при проведенні аудиту, під загрозою застосування до нього самого заходів впливу;

- процедура отримання сертифікату аудитора стане більш складною та довготривалою в часі. Сертифікація аудиторів має підтверджуватися високим рівнем теоретичних знань із 14 дисциплін шляхом складання іспиту та професійною компетентністю, яка підтверджується кваліфікаційним іспитом. Крім цього, особа, яка має намір бути аудитором, повинна набути практичного досвіду шляхом трирічного стажування в суб’єкті аудиторської діяльності;

- діяльність Аудиторської палати України як професійного об’єднання аудиторів в основному буде полягати в представлені інтересів аудиторів у державних та інших установах, забезпеченні захисту соціальних та професійних прав аудиторів, інше.

Серед новацій, які запропоновані в законопроекті найбільший інтерес викликає створення Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю. У тексті проекту відсутнє чітке визначення юридичного статусу, обсягу повноважень та рівня фінансового забезпечення такого органу, що створює ризик для зловживання з боку чиновників Міністерства фінансів України, зосереджуючи в їх руках важелі впливу та адміністративного тиску на «незалежний» орган регулювання аудиторського ринку. Проте, що дивує і найбільше обурює, – це те, що структура, яка буду контролювати всіх аудиторів і аудиторські компанії України, називається Органом суспільного нагляду. Про який суспільний нагляд може йти мова, якщо з 11 членів Ради з нагляду, 7 або 60 % – це представники органів державної виконавчої влади, керівництво Інспекції з забезпечення якості призначається на посади Міністром фінансів? Суспільство або громадськість відокремлюється з процесу нагляду за суб’єктами аудиторської діяльності, бо навіть обрання тих чотирьох членів Ради з нагляду, які мають бути непрактикуючими аудиторами, здійснюється через конкурс, який проводить Мінфін. Таке державницьке призначення на посади членів повністю суперечить тексту Директиві 2014/56/ЄС, де чітко зазначено – держава повинна впровадити незалежні та прозорі процедури вибору непрактикуючих осіб, які мають здійснювати керування цим органом нагляду, а не розмежовувати, кого призначати за рішенням керівника органу виконавчої влади, а кого за результатами прозорого конкурсу.

При цьому роль Аудиторської палати майже повністю нівелюється, професійне самоврядування аудиторів ставиться в залежність до Міністерства фінансів, яке буде мати вплив на розподіл делегованих Органом суспільного нагляду повноважень.

Безумовно, ідея реформування вітчизняного ринку аудиту відповідно до вимог Європейського Союзу не може не отримати підтримку з боку як прогресивного професійного середовища, так і звичайних українців. Мало хто з громадян у своєму повсякденному житті безпосередньо стикається з діяльністю аудиторів, але, коли людина вирішує покласти свої заощадження в банк чи купити пакет акцій акціонерного товариства, незалежний та неупереджений аудиторський висновок стосовно діяльності банку (товариства), прозорості його фінансової звітності має бути додатковим аргументом для майбутніх акціонерів (вкладників) у правильності вибору об’єкту.

Керманичі фінансового сектору України під виглядом наведення ладу на вітчизняному ринку аудиту, наближення його до європейського рівня намагаються взяти під жорсткий контроль суб’єктів цього ринку, підпорядкувавши їх діяльність, та в подальшому одноосібно встановлювати правила гри в цій сфері. Проте європейське законодавство та Директиви ЄС жодним чином не вимагають створення такого узурпаторського органу контролю, а навпаки, передбачають збалансування ролі держави та професійного середовища для досягнення якнайкращого результату. І Україна не має бути винятком!