Спадок Лі Куан Ю. Реформи Сингапуру

Помер Лі Куан Ю.. Прем'єр Сінгапуру який прийняв середньовічну країну - а залишив по собі футуристичне місто майбутнього. Згадаємо його основні реформи.

До моменту здобуття незалежності в 1965 році Сінгапур опинився в ситуації, яку інакше як катастрофа не назвеш. Країна знаходилося у вкрай важкому економічному становищі і була наскрізь пронизана беззаконням. Законодавство було імпортовано британськими колонізаторами з далекої Англії, правоохоронні органи виявилися не в змозі протистояти організованій злочинності, а більшість чиновників брало участь в корупційних схемах. Населення мало низький рівень освіти і не вміло відстоювати свої права. Сінгапур являв собою бідну країну, якій доводилося імпортувати навіть прісну воду і будівельний пісок. Сусідні країни були налаштовані недружньо, серед населення були популярні соціалістичні ідеї. Малайзія закрила для Сінгапуру ринок, Індонезія фактично оголосила йому війну. 10 серпня 1965, на наступний день після оголошення незалежності, кореспондент Деніс Уорнер написав у The Sydney Morning Herald: "Незалежний Сінгапур не розглядався як життєздатне утворення три роки тому, ніщо в поточній ситуації не припускає, що він більш життєздатний сьогодні".

Першим ділом лідери країни прийшли до розуміння нагальної потреби приборкати корупцію і свавілля, усвідомлюючи, що без цього країна не має майбутнього. Для виховання чиновницького апарату Сингапуру було необхідно зломити в країні тотальну корупцію. Боротися з хабарництвом вирішили методом батога і пряника. Почали з пряника, перетворивши посаду держчиновника в саму високооплачувану і бажану кар'єрну сходинку. З 1994 року середня зарплата сінгапурських міністрів встановлюється на рівні двох третин від середньої зарплати 48 найбільш високооплачуваних співробітників корпоративного сектора Сінгапуру. Річна зарплата члена уряду і судді - $ 1 млн. Платня прем'єр-міністра - $ 2 млн. Це вп'ятеро вище заробітку президента США.

Міністр оборони країни Тео Чі Хеан пояснив щедрість скарбниці так: "Для збереження конкурентоспроможності на ринку вакансій ми повинні йти в ногу з приватним сектором". Кнутом була ціла система заходів, що відрізнялися строгістю і послідовністю. Дії чиновників були регламентовані, бюрократичні процедури спрощені, був забезпечений суворий нагляд за дотриманням високих етичних стандартів. Органом, що втілив ці заходи в життя і що зберіг свої повноваження і сьогодні, стало спеціалізоване Бюро з розслідування випадків корупції, підпорядковувалося особисто прем'єр-міністру і більш нікому. Це урядове агентство, що розслідує і попереджує корупцію в державному та приватному секторах, було засновано ще Британським колоніальним урядом в 1952 році. А Закон про запобігання корупції, який вступив в силу в 1960 році, наділив Бюро величезними повноваженнями в розслідуванні. Основні функції Бюро: розгляд скарг, що містять звинувачення в корупції в суспільній і приватній сферах, розслідування випадків халатності та недбалості, допущених державними службовцями, а також перевірка законності їх дій та рішень. Методи роботи Бюро воістину авторитарні. Воно має виключне право без рішення суду затримувати і обшукувати підозрюваних у корупційних діяннях, якщо на те є підстави відповідно до Закону. Може вести розслідування не тільки щодо підозрюваного, але також його родичів і поручителів, перевіряти будь-які їхні банківські, пайові і розрахункові рахунки і фінансові записи. Може викликати на допит свідків, а також розслідувати будь-які правопорушення, які розкриваються в ході вивчення корупційної справи. Для підтримки прозорості бізнес-середовища Бюро розслідує корупцію і в приватному секторі, займається хабарами і відкатами. Будь-яка особа що пропонує, дає або бере хабар або «премію» за придбання товару у конкретного постачальника за законом може бути оштрафовано або засуджена на термін, або і те й інше разом. На додаток до цього суд призначає штраф, еквівалентний отриманим хабарам.

Уряд Сінгапуру розумів, що передбачені законом застрашливі покарання не будуть дієвими, якщо вони не спираються на ефективне правозастосування. Саме тому воно зробило Бюро універсальним антикорупційним агентством.

Одночасно з цим було посилено заходи кримінального покарання за корупційні дії, підвищена незалежність судової системи, різко піднята зарплата суддів і забезпечений їх привілейований статус, на посаді взяли найбільш талановитих приватних адвокатів, введені чутливі економічні санкції за дачу хабара або відмову від участі в антикорупційних розслідуваннях. Жорсткі акції (аж до звільнення всіх співробітників митниці) були проведені в багатьох державних відомствах. Майже поголовно був замінений весь склад поліції. Ряд міністрів і навіть родичів Лі Куан Ю, викритих у корупції отримали тюремні терміни. Бюро з розслідування випадків корупції суворо карало чиновника що зарвався. Міністрів, викритих у хабарництві, відправляли за грати, незважаючи на заслуги перед вітчизною. Наприклад, міністр охорони навколишнього середовища Ві Тун Бун за сприяння у виділенні земельної ділянки під забудову в якості подяки отримав квитки на літак до Індонезії і банківський переказ на суму $ 600 тис. У підсумку чиновник сів на чотири з половиною роки до в'язниці.

А ось міністрові національного розвитку Сінгапуру Ті Чінг Вану пощастило менше. Слідство довело, що він за виділення ділянок землі приватним особам отримав хабар в розмірі $ 1 млн. Після того як влада оголосила дату суду, обвинувачений покінчив собою. Насаджувалася система верховенства права і рівність всіх перед законом. Політика батога і пряника принесла плоди. У 2010 році в рейтингу сприйняття корупції, який публікує міжнародна організація Transparency International, Сінгапур опинився на третьому місці в числі самих чистих від хабарництва економік.

Наступним кроком стало те що в Сінгапурі, як і в інших успішних азіатських країнах (Корея, Тайвань, Малайзія, Таїланд та Індонезія) була розгромлена і заборонена комуністична партія, оскільки її ідеї були б згубними для формування нових ринкових відносин і виникнення класу власників.

Паралельно з цими заходами, Сінгапурські реформатори і управлінці взялися за лібералізацію економіки. Перше, що зробило місто-держава, - надзвичайно спростило податкову систему і знизило фіскальні ставки.

Сінгапур залучив міжнародний бізнес відсутністю ПДВ, митних зборів, податку на дивіденди і соціальних внесків, а також невисоким податком на прибуток. М'який фіскальний режим досить швидко привернув в регіон величезний грошовий і товарний потік.

Загалом стратегію економічного розвитку Лі Куан побудував навколо ідеї відходу у невиробничу сферу і перетворення Сінгапуру в торгово-фінансовий центр Південно-Східної Азії, а також залучення іноземних інвесторів шляхом створення привабливого пакета умов для міжнародних компаній. "Ми вітали кожного інвестора, - згадує перші кроки реформ Лі Куан Ю. - Ми просто зі шкури пнулися, щоб допомогти йому почати виробництво ". Лі Куан Ю запросив до країни транснаціональні корпорації: Texas Instruments, National Semiconductor, Hewlett-Packard. До 1980-му Сінгапур став одним з головних експортерів електроніки. До 1997-му близько 200 американських компаній вклали в нього 19 млрд доларів. До 1990-му Сінгапур став третім у світі центром нафтопереробки після Х'юстона і Роттердама. Сінгапурський морпорт кожну добу приймає до 150 величезних судів. Щорічно тут перевалюють понад 500 млн т вантажів. Це в чотири рази більше, ніж всі морські і річкові порти України разом узяті (навіть до анексії Криму).

Реєстрація бізнесу з нуля в Сінгапурі займає всього чотири дні. Для порівняння: в Японії цей термін становить 23 дні, в Німеччині - 15 днів, в Україні можуть впоратися за 27 діб.

Визнанням успішності роботи реформаторів стали підсумки чергового дослідження Індекс економічної свободи, опубліковані американським фондом Heritage Foundation на початку березня 2011 року. Сінгапур в черговий раз зайняв перше місце в цьому глобальному рейтингу відповідно.

Взявши орієнтацію на «захід», уряд реформував систему освіти. Величезні суми були витрачені на навчання сінгапурських студентів в кращих університетах світу. Особливу увагу було приділено вивченню англійської мови (в ролі міжнародного) та інформатики. Третина населення спілкується нею щодня. У Сінгапурі в перший же рік його незалежності, в 1965 році, уряд проголосив англійську мову державною.

"Ми прийняли рішення зробити англійську загальнонаціональною мовою в нашій країні, і це допомогло зберегти цілісність [багатонаціонального] Сінгапуру, - пояснював Лі Куан Ю. - Якби ми зробили загальнонаціональним китайський, то ми б відкинули Сінгапур в своєму розвитку далеко назад".

З впровадженням інформаційних технологій пов'язані майже головні перспективи розвитку держави. Сінгапур входить в першу десятку країн по застосуванню комп'ютерів з розрахунку на 1000 жителів.

Всього за одне покоління Сінгапур преобразився надзвичайно. Його населення збільшилося в п'ять разів, досягнувши 5 млн осіб. За свою працю кожен з них в середньому отримує мінімально $ 4 тис. на місяць. Ще недавно пустельний острів порівнюють з діловим районом Нью-Йорка - Манхеттеном.

Отже незважаючи на дефіцит ресурсів і корисних копалин, Сінгапур в кінці ХХ століття зробив стрімкий економічний прорив, злетівши зі світового дна в першу п'ятірку країн за рівнем ВВП на душу населення.

Головною і єдиною зброєю Сінгапуру в боротьбі за власне благополуччя став бізнес-клімат, умови для ведення бізнесу. Протягом короткого проміжку часу країна знищила всі перешкоди на шляху технологій та капіталу - будь то висока ставка податку, зайвий бюрократизм або корумпований чиновник.

Зрештою свобода підприємництва, викорінення корупції та інтеграція в міжнародний процес утворення винесли молоду азіатську державу на вершину світового капіталізму. Якщо в 1959 році на кожну сингапурську душу припадало всього $ 400 ВВП, то вже в 1990-му цей показник злетів до $ 12,2 тис., В 1999-м - до $ 22 тис., В 2010 - до $ 57 , 2 тис.

І мабуть головна заслуга цього успіху є в особистості керівника – Лі Куан Ю. Прем'єр Сінгапуру прийняв бідну країну без жодних ресурсів, країну з тотальною корупцією, країну яку роздирали міжнаціональні чвари, якій загрожувала окупація сусідніми державами - а залишив по собі футуристичне місто майбутнього з найновітнішими технологіями, міцною економікою, та чистою від корупції владою. Прем'єр який почав правління не з грабунку на мільярди, а зі справжньої боротьби з корупцією, та справжніх реформ на користь своєї держави. Він створив країну яка за розмірами як два Дніпропетровська, але має ВВП більше ніж уся Україна. Лі Куан Ю подолав всі проблеми, і зробив неможливе - вивів країну з середньовіччя до першого світу. Це був прем'єр-міністр на якого варто б рівнятися багатьом нашим політикам. Як нинішнім, так і майбутнім - і особливо їм, рекомендую прочитати його книгу "Сінгапурська історія:із третього світу в перший" - книгу яку написав справжній патріот своєї країни.