Вольові реформи по грузинськи

Грузія в 2003 р. нагадувала Україну - розвалена економіка, частина країни розорена війною, тотальна корупція та свавілля чиновників як повсякденність. Через 10 років ця країна повністю змінилась.

У період з 1992 по 1994 рік Грузія потерпала не тільки від війни і відчуття невпевненості, але й також від гіперінфляції і розвалу економіки. В цей період інфляція в середньому склала майже 7000 відсотків, а економіка скоротилася майже на 28 відсотків. Збір податків також різко знизився, що викликало скорочення доходів держави з 15 відсотків ВВП в 1992 році до 2,3 відсотка в 1993 році. У 1995 році уряд стабілізував ситуацію шляхом введення нової валюти, обережного управління грошовою масою, усунення контролю над цінами та перепон на шляху розвитку торгівлі. Майже всі основні макроекономічні показники значно покращилися в період з 1992-94 по 1997 рік. Роки спаду змінилися періодом стрімкого економічного зростання, приборканням інфляції та зростанням валютних резервів, обсяг яких збільшився з рівня тритижневого покриття імпорту до рівня вартості імпорту за два з половиною місяці. Відновлення економіки призупинилося в 1998 році під впливом російської кризи, засухи і зростаючої недієздатності уряду Грузії, хоча макроекономічна ситуація, особливо в частині інфляції, залишалася стабільною. Економічне зростання в період з 1999 по 2003 рік склало в середньому трохи менше 5-ти відсотків на рік, в основному за рахунок одноразової інвестиції в нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан. 

Але найстрашнішим бичем економіки Грузії була всеосяжна корупція. У 2003 році корупція пронизала практично всі сфери життя Грузії. Хабарі доводилося давати для реєстрації власності, відкриття та ведення бізнесу або будівництва будинку. Корупція в податковій службі підривала збір податків і покривала витончені схеми по розкраданню навіть тих мізерних доходів, які вдавалося зібрати. Кримінальні угруповання, очолювані так званими "злодіями в законі", орудували безкарно, займаючись здирництвом, контрабандою, угоном автомобілів, крадіжками, кришуванням і рекетом. Нерідко вони вступали в змову з державними чиновниками з метою вчинення шахрайських оборудок, спустошуючих казну. Збагачення багатьох корумпованих державних чиновників тривало роками. Як стверджує колишній міністр юстиції Зураб Адеїшвілі, державні чиновники, які офіційно заробляли 100 доларів на місяць, а то і того менше, і яким не дозволялося мати інших джерел доходу, володіли величезними віллами та іншими значними активами.

У 2003 році податкова база Грузії складалася всього лише з 80 тисяч платників податків, а збір податків становив лише 12 відсотків ВВП. Фіскальне навантаження була такою що підприємцям було простіше все приховувати ніж платити податки.

В результаті, за індексом корупції, розрахованим глобальною антикорупційною неурядовою організацією Transparency International, Грузія в 2003 році займала 124 місце з 133 разом з Камеруном, Анголою і Таджикистаном.

Перед молодими реформаторами які прийшли до влади в результаті «революції троянд» в кінці 2003 року, постала реальна картина страхітливої ситуації в економіці і неймовірна потреба в проведенні реформ. При цьому системні антикорупційні заходи були невід'ємними частинами всіх проведених реформ. Не вдаючись в подробиці, «великими мазками» опишу ті антикризові заходи, до яких вдалися реформатори. 

По-перше, реформа системи держ. управління. Уряд розумів що без оптимізації та підвищення ефективності діяльності чиновницького апарату, органів державної влади в цілому, подолати кризові явища не вдасться. Основними заходами були:

- Скорочення кількості міністерств з 18 до 13. Скасування декількох міністерств і державних агентств, включаючи державну інспекцію з регулювання цін, антимонопольну службу. Скасування «незалежних» департаментів та їх підпорядкування міністерствам.

- Скорочення числа державних служб з 52 до 34. Скорочення на 35% персоналу міністерств і на 50% числа зайнятих в державному секторі. Оптимізовані функції - викорінено дублювання.

- Збільшення зарплат держслужбовців в 15 разів. Масове залучення в держапарат молодих професіоналів, замість старих, часто корумпованих чиновників ще радянського гарту.

- Прийняття Акта економічної свободи (набирає чинності з 31 грудня 2013 р), який визначає ліміти макроекономічних показників: витрати консолідованого бюджету не повинні перевищувати 30% ВВП; дефіцит консолідованого бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, суверенний державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП. Також законодавство не може встановлювати прив'язку будь-яких певних державних доходів до фінансування будь-яких певних бюджетних витрат.

     - Принцип свободи руху капіталу. 

Другою важливою віхою в антикризових заходах уряду стала податкова реформа. У 2003 році, за офіційними даними, податкові надходження становили лише 14% валового внутрішнього продукту (ВВП), насправді ж (з урахуванням різних взаємозаліків) цей показник був ще меншим (близько 12% ВВП). Покриття видатків бюджету потребувало сумарних надходжень з усіх джерел в обсязі 1 млрд. ларі, а натомість фактично збиралось лише 400 мільйонів. Спостерігалися регулярні зловживання коштами, які виділялися на роботу міністерств. Першим кроком було оголошення і забезпечення дотримання політики жорсткого неприйняття корупції та боротьби з нею. Політика жорсткого неприйняття корупції та боротьби з нею вселялась у свідомість громадськості та державних службовців. Співробітники, які продовжували корупційну діяльність, суворо карались. Арешти й жорсткі вироки за корупційну діяльність податківців, відповідальних за збирання податків та проведення перевірок, швидко знизили рівень корупції. Пізніше з метою попередження корупції в податкових органах були встановлені відеокамери. Зрештою, у приміщенні Міністерства на одній зі стін було розміщено монітори, завдяки яким з’явилася змога спостерігати за всім тим, що відбувається в усіх податкових інспекціях в країні. Такі засоби спостереження зводили до мінімуму можливості податкових інспекторів неофіційно узгоджувати з платниками податків розмір їхніх податкових зобов’язань. Крок за кроком, упродовж двох років на роботу приймались нові, більш освічені і менш схильні до корупції кадри, які, зрештою, повністю оновили штат податкової служби. Після цього - в 2005 році був прийнятий новий податковий кодекс. Його основні пункти:

- Скорочення кількості податків з 26 в 2003 р до 6 в 2008 р

- Зниження ставки ПДВ з 20% до 18%.

- Заміна прогресивного прибуткового податку із ставкою в 12-20% плоским зі ставкою в 12%.

- Ставка податку на прибуток знижено з 20% до 15%.

- Об'єднання прибуткового і соціального податків при зниженні їх сукупної ставки до 20% при пласкій шкалою.

- Зниження акцизних зборів і податку на власність.

- Податкова амністія на доходи до 2004р.

- Можливість амортизації капітальних витрат.

- Повернення ПДВ.

- Створено Податковий Рада при Мінфіні - дозвіл податкових спорів до судової тяжби.

- Можливість подачі податкових декларацій в електронному вигляді. 

Зменшення податкових надходжень через зниження ставок оподаткування значною мірою компенсувались за рахунок розширення податкової бази, посилення податкової дисципліни, а також жорсткіших заходів зі стягнення податків, включно з високими зборами та штрафами за недотримання податкового законодавства. До 2010 року база прибуткового податку зросла до 252 тисяч платників податків, а збір податків склав уже 25 відсотків ВВП. Як казав автор економічних реформ в Грузії, Каха Бендукідзе: «Коли податкові ставки відносно високі, частка тіньової економіки величезна, а сама країна маленька, різке скорочення податкового тягаря справа не тільки благородна, але і вдячна. Вихід бізнесу з «тіні» та залучення зарубіжних інвестицій здатні привести до такого зростання податкової бази, яке компенсує зниження ставок оподаткування. »

 Третім важливим кроком уряду стала тотальна приватизація. Гаслами грузинської приватизації цілком можуть стати дві фрази Кахи Бендукідзе: «Можна продати все, крім совісті» і «У державній власності може перебувати тільки велика королівська печатка». Ідея приватизації, в Грузії була порядком дискредитована, але Бендукідзе це не зупинило. На обґрунтування своєї позиції він приводив три резони. По-перше, трансформація власності з державної у приватну веде до загального підвищення ефективності економіки. По-друге, приватизація веде до зниження корупції, яка, за словами Бендукідзе, «виникає там, де гроші стикаються з державою». І нарешті, продаж держвласності - якщо проводити її правильно - це хороша надбавка до державного бюджету.

«Колеги казали: а якщо покупець закриє підприємство, якщо нічого не зробить? - Згадує Бендукідзе. - Я відповідав, що той, хто заплатить великі гроші, кістьми ляже, щоб це підприємство працювало і приносило прибуток. »Вже 15 липня 2004 Міністерство економіки опублікувало список з 372 об'єктів, що підлягають продажу в 2004-2006 роках. Всього приватизації підлягало близько 1800 дрібних, середніх і великих підприємств.

Детальніше розповім про три найбільш вдалі приклади. У жовтні 2007 року швейцарська Multiplex Solutions стала переможцем конкурсу з приватизації тбіліського водоканалу і ще декількох об'єктів. Новий власник заплатив $ 85,7 млн, взявши на себе зобов'язання інвестувати в їх реабілітацію та подальший розвиток ще $ 350 млн. І якщо подача води в Тбілісі в 2003 році тривала 8-12 годин на добу, то до 2010 року вона стала цілодобовою.

Другим прикладом є той факт що з кінця серпня 2007 керувати Грузинською залізницею стали британці - була підписана угода «Про передачу в управління 100% державної частки в ТОВ« Грузинська залізниця »з метою залучення інвестицій». Основна транспортна магістраль Грузії, передається в управління компанії Parkfield Investment терміном на 89 років. Британці вже вклали в розвиток залізничної мережі країни, - 1 млрд. дол., завдяки чому було забезпечено ефективне функціонування залізниці Грузії.

І нарешті третій приклад - з 2007 року управління Потійському морським портом в тому ж році було виставлено на тендер і об'єкт перейшов під контроль арабської компанії RAK Investment Authority. В грузинський порт Поті було вкладено $ 500 млн. протягом п'яти років з боку арабської компанії з ОАЕ Ras Al Khaimah. Потужність порту склала 30 млн. т. на рік (для порівняння - всі українські порти до анексії Криму обробляли до 113 млн т. вантажів на рік). 

Приватизація викликала бурхливе зростання іноземних інвестицій і ВВП країни. У 2006 році ВВП виріс на 8,6%, а в 2007 році - на 12,4%. За словами економістів, «киснем» для розвитку грузинської економіки були і залишаються інвестиції.

Грузинський уряд також продовжив свою діяльність з внутрішньоекономічної лібералізації. Необхідність звертатися до держави для відкриття нового підприємства або з питань роботи вже чинного супроводжувалася тяганиною і хабарництвом. У 2003 році потрібно отримання 909 різних дозволів і ліцензій, багато з яких можна було попросту купити і які ні найменшим чином не служили інтересам суспільства. До 2011 року кількість необхідних дозволів і ліцензій знизилося до 137. За період з 2003 по 2011 рік кількість днів, необхідних для отримання дозволу на будівництво було скорочено з 195 до 98, а кількість процедур знизилося з 25 до 9. Шляхом рішучого застосування так званої "гільйотини "реформатори закрили цілі державні агентства, які не приносили жодної користі, а тільки брали хабарі з населення. Також введено, скорочення розмірів статутного капіталу в 2006 р і його повне скасування в 2007 р, а також скорочення термінів реєстрації нового підприємства будь-якого типу в податковому офісі до 1 дня - моментальна реєстрація (при поданні заяви).

Разом з внутрішньоекономічною, проводилися реформи по зовнішньоекономічній лібералізації. Так основними заходами стали:

- Скасування обмежень на іноземні інвестиції в Грузію.

- Відкриті та недискримінаційні торгові відносини з рештою світу.

- Договори про вільну торгівлю майже з усіма великими торговими партнерами.

- Зміна (лібералізація) правил по імпорту лікарських препаратів та реалізації послуг у сфері страхування та сертифікації.

- Введення єдиних ставок акцизного збору і ПДВ на імпортні та місцеві товари.

- Скасування всіх транзитних мит, квот та інших транзитних бар'єрів при автодорожньої транспортуванні товарів територією Грузії.

- Лібералізація залізничної тарифної політики.

- Політика «Відкрите небо» - скасування обмежень на число пасажирів, напрям і частоту польотів в грузинському повітряному просторі.

- Прийняття законодавства з вільним індустріальним і вільним туристичним зонам.

- Законодавчо закріплено поняття міжнародної фінансової компанії зі звільненням від податку на прибуток.

- Зняття обмежень для роботи в Грузії іноземних банків з рейтингом A + і вище.

- Рівне становище іноземців:

     • недискримінаційний регуляції у відношення нерезидентів;

     • Необмежене право власності на міську нерухомість, землю (з літа 2010 і на с / г землю), бізнес, фінансові інститути і т.д. для нерезидентів;

     • Необмежене право репатріації капіталу;

     • Не потрібно дозвіл на роботу для іноземців;

    • Укладено договори про недопущення подвійного оподаткування та угоди щодо захисту інвестицій з кількома десятками країн.

Найяскравішим прикладом приходу іноземного капіталу в країну є сфера туризму в Грузії, а саме курорт Батумі. Зараз в Батумі будується більше 1,5 млн кв. м готелів ", - каже Давид Кікава, глава департаменту з туризму та курортів Аджарії. У цю грузинську автономію прийшли провідні готельні мережі світу - Radisson, Sheraton, Hilton, Kempinski, Princess і Holiday Inn. Їх поява на ринку країни - наслідок глобальних змін, що відбуваються в регіоні: в маленьку Аджарію хлинув потужний потік інвестицій завдяки цілеспрямованій державній політиці з розвитку Батумі зокрема і лібералізації ведення бізнесу в Грузії в цілому. І якщо в 2004 році до Аджарії, за даними Батумського інвестиційного агентства, було залучено $ 51 млн інвестицій, то до початку 2012-го в регіон прийшло вже $ 1,56 млрд, причому дві третини надійшли з-за кордону. Масштабний ривок у розвитку Батумі вдалося зробити завдяки серйозним успіхам в подоланні корупції та створенню сприятливих умов для інвестицій - за цими двома номінаціями Грузія істотно злетіла в міжнародних рейтингах.

Крім того, в країні діють різні пільги в туристичній галузі, що сприяє її розвитку. Так, в Аджарії для відкриття туристичної компанії не потрібна ліцензія, не стягується ліцензійний збір за відкриття казино в готелях більш ніж на 100 номерів, а доходи туроператорів від обслуговування іноземців звільнені від сплати ПДВ.

Земельні ділянки під будівництво на березі моря продають за символічною ціною 1 ларі ($ 0,6) - як співгромадянам, так і іноземцям. Грузини взяли на озброєння досвід туристичної Туреччини, де свого часу для активізації галузі землю під будівництво готелів віддавали в оренду на 49 років за $ 1, також орендарям за пільговими цінами поставляли газ, електроенергію та інші ресурси. В Грузії ж влада підводить для забудовників всі комунікації. В свою чергу, від інвестора вимагається жорстке виконання договору, в якому позначені терміни завершення будівництва, а іноді і створення певної кількості робочих місць.

Розвиток туристичної галузі  яскраво ілюструється збільшенням турпотоку. З 2005 по 2011 рік він виріс майже в десять разів - до 1,3 млн осіб - для сфери туризму це найяскравіший показник. 

В цілому як показують окремі приклади, унікальність досвіду Грузії полягала в наявності сильної політичної прихильності реформам, в їх масштабності, у швидкості і рішучості їх проведення, і що найголовніше, у провідній ролі виконавчої влади в їх реалізації. Нині Грузія, зробила за 10 років величезний прорив і високо просунулася в економічних міжнародних рейтингах. Згідно з рейтингом Світового банку за умовами ведення бізнесу - Doing business, країни ранжуються за сприяють веденню бізнесу з 1 до 189 місця, перше місце - найбільш високе. У рейтингу Doing business 2012 Грузія зайняла 12 місце, в 2013 - 9-е. Однак найважливіше динаміка. Як зазначають економісти Світового банку, Грузія з 2005 року була світовим лідером в поліпшенні бізнес-клімату: за цей час в країні проведено 35 регуляторних та інституційних реформ. Не можна сказати що рівень життя в Грузії досяг рівня євростандартів - але динаміка і тенденція змін, вірність курсу на постійне реформування свідчить про те що Грузія на правильному шляху.