Турецький прорив
24 лютого 2015, 12:31
Власник сторінки
Политолог-аналитик
Справжні реформи від Реджепа Ердогана
Ще одним прикладом ефективного подолання корінної кризи в економіці, є реформи в Туреччині в 90ті-початку 2000х. У лютому 2001 року прем'єр-міністр Туреччини Мустафа Бюлент Еджевіт, поскандаливши з президентом країни, демонстративно залишив засідання ради національної безпеки. Тоді ще ніхто не міг припустити, як дорого країні обійдеться цей публічний демарш.
Раптово гримнула політична криза. І без того тендітній турецької фінансовій системі було завдано нищівного удару. Злякавшись зрослих ризиків, іноземні інвестори в той же день кинулися переводити свої активи в долари, що призвело до обвалу національної валюти. В результаті політичної кризи, в Туреччині вибухнула потужна фінансова криза, інфляція досягла 68%. За $ 1 давали близько 700 тис. турецьких лір. За кілька місяців в країні розорився 21 банк. Без роботи залишилися більше 30 тис. чоловік. Обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) скоротився втричі, впавши до $ 1 млрд.
За добу з країни пішло близько $ 4,5 млрд, ринок акцій впав на 22%, а вже через кілька місяців місцеві банки втратили близько 60% своїх активів. "Все розвалювалося буквально на очах, - згадує події десятирічної давності 33-річний житель Стамбула Мурат Муратолу. - Черги, інфляція, люди масово втрачали роботу, - все наростало, як сніжний ком".
Щоб зупинити цю лавину, турецький уряд в терміновому порядку підготувало антикризову програму. Її суть звелася до чотирьох тез: об'єднання державних банків і їх звільнення від політичного впливу; масштабна приватизація найбільших держпідприємств; реструктуризація приватних банків і жорсткість умов видачі ними кредитів; підвищення тарифів в енергетичній сфері. На реалізацію цих кроків Всесвітній банк і МВФ, постійні донори Туреччини, 2001 року виділили близько $ 14 млрд. Головні зусилля лідера ісламістської Партії справедливості і розвитку, щойно зійшов на пост прем'єр-міністра Туреччини Реджепа Тайіпа Ердогана, були спрямовані на повернення в країну втекли іноземних інвесторів, і кроків описаних вище.
Щоб повернути на турецьку землю втекли капітали, нова влада зрівняла в правах вітчизняних і зарубіжних інвесторів, зменшивши кількість необхідних дозвільних процедур для останніх.
З метою залучення зарубіжного капіталу довелося внести зміни в фіскальну політику. Імпорт технологій і поточних ліній в Туреччині був звільнений від ПДВ і митного збору. У підсумку за темпами зростання експорту електроніки Туреччина тепер стоїть на другому місці в світі після Китаю. Приміром, турецька Vestel Group контролює більше 20% європейського ринку телевізорів.
Ще більшим стимулом для інвесторів стало зниження в 2006 році основний ставки податку на прибуток з 30% до 20%. Це на 2,5% менше середньоєвропейського показника і на 4% - азіатського. Як результат, великий капітал ринув в країну. Якщо в 2003 році обсяг прямих іноземних інвестицій становив $ 1,7 млрд, то в 2007-му він перевалив за $ 22 млрд. Число іноземних компаній за аналогічний період збільшилося втричі, досягнувши 18 тис. Залучаючи Туреччину в процеси глобалізації як єдино можливе для стрімкого зростання економки, влада пішла на безпрецедентні заходи в підтримці експортерів. Держава взяла на себе половину витрат з відкриття магазина за кордоном, воно ж страхує ризики експортерів і допомагає отримати кредити на пільгових умовах.
Немає в Туреччині і звичної для багатьох бізнесменів бюрократії. Чиновників відсторонили від регулювання підприємницької діяльності. Всім займається Координаційна рада з поліпшення інвестиційного середовища, заснована спільно з державним і приватним сектором, і Агентство з просування інвестицій, яке з 2007 року допомагає інвесторам реєструвати свої компанії в Туреччині.
"Чиновники не знають, як заробляти гроші, тому їх з цієї сфери усунули, - пояснює Гокхан Яхши, власник турфірми TIS. - Зареєструвати підприємство можна швидко і без зволікань". У перекладі на мову цифр "швидко" означає протягом 5 днів, якщо йдеться про товариство з обмеженою відповідальністю, і 20 днів - якщо про акціонерне товариство.
На території занедбаних міських пустирів створені профільні промислові зони. Наприклад, зона шкіряних підприємств під Стамбулом - близько 300 фірм, що займаються всім, від вичинки шкіри до пошиття одягу та взуття. Створені об'єднання виробників ткацької і харчової промисловості. Для пільгового кредитування малих підприємств був утворений Народний банк. По всій країні відкрито близько 1 тис. офісів, директори яких мають право самостійно видавати кредит - до $ 35 тис. На клієнта.
"У Туреччині інвестору потрібно просто заявити про готовність вкладати гроші, і перед ним відкриються всі двері", - ділиться досвідом бізнесмен зі Стамбула, Йилдиз.
На прикладі туризму, дохід скарбниці від якого лише торік склав близько $ 20 млрд, аташе коротко пояснює схему роботи настільки рідний його турецькому серцю системи. Інвестор приходить до влади регіону і каже, що хоче побудувати готель. Чиновники продають йому землю за символічною ціною. Якщо майбутній об'єкт знаходиться не в самому привабливому регіоні, беруть на себе облаштування інфраструктури.
Потім, залежно від розміру капіталовкладень і кількості робочих місць, інвестор отримує пільги. Держава на кілька років частково або повністю звільняє його від податків, продає електрику і воду зі знижкою 20-50%, платить внески до фонду соцстрахування. Схожі пільги також отримують інвестори, які працюють в економічно відсталих регіонах або вкладають кошти в експортно орієнтовані галузі.
Турецька економіка з року в рік міцніє. Хоча зараз країна змушена економити. Пільги, які держава надає інвесторам і недоотримані з них податки доводиться перекладати на плечі громадян.
Справжній бич для турків - одноразовий споживчий податок, або, як його ще називають, податок на розкіш. "У Туреччині люди рідко купують дорогі машини або виїжджають на природу одразу на трьох авто: занадто накладно", - розповідає посол Туреччини в Україні.
Такий прагматичний підхід цілком виправданий. Одноразовий податок на предмети розкоші (наприклад, дорогі машини або яхти) становить близько 50%. Крім того, за право володіти залізним конем з об'ємом двигуна більше 3,0 л автолюбителі щорічно платять $ 1,1 тис. Чотирьохлітровий движок від заможних власників вимагає сплати $ 9 тис.
Відчутно б'є по кишені і вартість бензину - близько $ 4 за літр. В цю ціну закладено податок в розмірі 60%. Навіть куріння при 63% споживчого податку на тютюн - розкіш.
За 10 років реформ турецька економіка стала однією з 15 найпотужніших економік у світі і шостий в Європі. Інфляція в 2010 році знизилася до рекордно низького за останні 40 років рівня - 6,4%, а ВВП з 2002-го збільшився втричі, досягши $ 700 млрд.
Тепер турки найбільше пишаються тим, що їх батьківщина стала якщо не раєм, то справжнім заповідником для міжнародних інвесторів. Результат зусиль наявні результати. З 2002-го по докризовий 2007-й обсяг ПІІ в турецьку економіку збільшився в 22 рази, давши потужний поштовх розвитку країни.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.