Як захистити вкладників від свавілля банкірів?

За минулий рік та вже в поточному введено тимчасову адміністрацію або розпочато ліквідацію 34 банківських установ України.

Станом на початок 2015 року відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснюється за 20 банківськими установами, понад 150 тис. людей постраждали як вкладники банків та отримають гарантовану Фондом суму в розмірі не більше 200 тис. грн. Не говорячи вже про юридичних та фізичних осіб, які мали відкриті поточні рахунки в банківських установах, операції по яких припинено.

Клієнти, довіривши банківській установі накопичені, зароблені, операційні кошти, або повністю їх втрачають, або отримують заспокійливу «пігулку» у вигляді 200 тис. грн, що на сьогодні прирівнюються до 10 тис. доларів. При цьому виплати здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, власних коштів у якого не залишилося ще в середині 2014 року.  

Оскільки державна казна порожня, людям на руки виплачуються гроші, вироблені шляхом емісії, не забезпечені ані товарами, ані послугами. Наслідок — борг Уряду зростає, населення отримує «папірці», які з моменту визнання банку неплатоспроможним до моменту їх фактичного отримання мають всі шанси знецінитися ще більше.   

Фактично, сьогодні відповідальність за бездарне керівництво, а можливо й умисні дії, які призвели до неплатоспроможності банківських установ, несуть не їх власники чи менеджмент, рішення яких є причинами таких жахливих наслідків, а держава і, що найголовніше, звичайні люди. Звісно, Фонд із часом має можливість реалізовувати майно банку, його кредитний портфель, але яка реальна вартість цих активів?  

Хазяї і бенефіціари банків, керівництво філій, відділень, члени правління банківської установи, вчинки яких мають прямий причинно-наслідковий зв’язок із такими невтішними результатами, не відчувають жодних фінансово-економічних санкцій за свої дії та бездіяльність. Це несправедливо, особливо в сьогоднішніх умовах.  

Відповідно до теперішнього законодавства України, власники банків несуть відповідальність перед кредиторами лише в частині внесеної частки майна чи коштів до статутного капіталу установи. Уже не кажу про топ-менеджерів цих банків, які фактично керують та розпоряджаються грошима вкладників.  

Їхня відповідальність буде можлива лише тоді, коли кримінальне судочинство визнає їх винними у скоєнні злочинів (зловживанні, недбалості, шахрайстві тощо). Не секрет, що коли до цього дійде, все майно банкірів буде виведене, переоформлене, вивезене і питання про його стягнення стане риторичним.

Тому необхідно ввести свого роду презумпцію винуватості: тобто до моменту, поки інше не встановлене судом, власники, вигодонабувачі, топ-менеджери банків вважаються апріорі винними в доведенні фінустанови до стану неплатоспроможності чи банкрутства. При чому форма вини може проявлятися як в умислі, так і в необережності, а також впливатиме лише на правову кваліфікацію діяння.  

Обґрунтування просте: особа, яка посідає відповідальну посаду в банківській установі, володіє достатніми, навіть високими професійними навичками, має спеціальну освіту у сфері управління фінансами, а отже, не може не усвідомлювати, що управлятиме грошима, цінностями людей, які їй довірили. І якщо вона, взявши на себе таку відповідальність, не виправдовує її, своїми діяннями заподіює збитки іншим особам, повинна нести за це відповідальність усім своїм майном, набутим у тому числі завдяки тим людям, які постраждали через неї.  

ГО «Публічний аудит» з метою стимулювання власників та топ-менеджменту банківських установ до ефективного виконання покладених на них обов’язків, розуміння повного вантажу відповідальності пропонує запровадити механізм привентивної відповідальності за негативні фінансові результати функціонування очолюваної структури. Механізм — законодавче закріплення можливості Національного банку України обмежувати операції з рухомим та нерухомим майном банкірів із моменту прийняття рішення про віднесення банку до категорії проблемних.  

Правові підстави для віднесення банку до категорії проблемних визначені Ст. 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність», однією з яких, зокрема, є невиконання банком вимоги вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п’ять і більше робочих днів тому.  

Проблемний банк у термін до 180 днів зобов’язаний внормувати свою роботу відповідно до вимог законодавства, в іншому ж випадку НБУ зобов’язаний визнати банк неплатоспроможним. Тобто, керівництво фінустанови отримує 6 місяців на виправлення ситуації.  

Дозволю собі припустити: топ-менеджмент банків, усвідомлюючи ризик втратити не тільки те майно та цінності, які йому довірили в управління, а й особисте, буде значно зацікавленішим у тому, щоб вивести очолюваний банк із фінансового піке. Безперечно, це створить додаткові стимули в намаганні вивести банки зі складної ситуації. Крім того, якщо з часом буде встановлено, що наслідком скрутного становища банку стало «ефективне» управління чи зловживання керівництва, його майно забезпечить відшкодування збитків.