Чому в Україні державну мову треба захищати від…держави

От чого в нинішній Україні точно не бракує, так це флеш – мобів, акцій на підтримку державної мови, державного гімну, державної символіки. Але при цьому вся країна давно розмовляє на чужій мові

От чого в нинішній Україні точно не бракує, так це флеш – мобів, акцій на підтримку державної мови, державного гімну, державної символіки. Вся країна гептом завзято дискутує, яким штибом потрібно бути кольорам на нашому прапорі. Який візерунок на вишиванках правильний та в якій руці Ляшку потрібно тримати вила. Але ніхто не каже про те, шо вся країна давно розмовляє на чужій мові і нікого це не «шплінтує»

Дуже дивно мені, шановне панство, споглядати раз по раз ті «великі маневри» у ЗМІ  навколо язика й мови. Таке в мене враження, що декому з цих «борців» сама тая мова як мертвому кадило. Безумовно, є значна частка справжніх патріотів, що їм дійсно болить за Вкраїну і її мову.

Але мені теж «болить» за тих «борців», хто каже «вони дахують приступність», «Я рахую» замість «Я вважаю», і замість «зевнул» - «Він позіхнув фігуру» (шахи). Вельми би хтів, аби хтось із них розвіяв мої сумніви. Тож почнемо.

Ось ми виходимо на головну вулицю міста. І шо бачимо одразу? «Бістро», «Шоп», «Салун», «Фаст-фуд», «Бутік», «Пицюрня», «Офіс-центр», «Данс-холл», «екзіт – пол», ну і таке інше.

Заходимо в перший – ліпший «охвис», і кого ми там бачимо? Менеджер, креативний менеджер, референт, рецепшн, холдінг-менеджер, спічрайтер, піар-менеджер, ньюс-мейкер.

Візьмемо шоу-бізнес наш рідний, де всі дуже гарно співають і розмовляють в телевізор українською. Продюсер, саунд-продюсер, промоутер, аранжувальник, кліп-мейкер, фронт-мен, і т.ін.

Йдемо далі, дивимось на об’яви кінотеатрів з назвами фільмів. «Рембо», «Термінатор», «Вбити Білла», «Аватар», «Матрица», можна продовжувати довго. ТВ: «Менти», «Кенти», «Русский спецназ», «Любить по – русски», «Варвара», «Анастасия», и т.ін…

Вмикаємо радіо. «Скорпіонс», «Лед зеппелін», Мадонна, Брітні Спірс, Крістіна Агілера, Леді Гага, Оззі Осборн, Кіркоров, Пугачова, Леонтьєв, Тіматі, Валерія, Газманов, Басков, ну і таке інше.

Від суші-барів, китайських, японських, тайських кухонь вже мерехтить в очах. Тепер хто у нас в Керівництві країни? Спікер, Прем'єр, омбудсмен.  То можна продовжувати як завгодно довго. Але мне «тєрзають смутниє сомнєнія» - а чи дійсно воно так «болить» тим, хто вічно товче про боротьбу за чистоту?

Якщо болить, то чому ніде не чув – Годі, панове українці! Досить нам розмовляти чужими словами, їсти чуже їдло, дивитись чуже кіно, слухати чужі пісні.

Давайте називати все те українськими словами. Цікаво, якби Гоголь, Франко,  Леся Українка пройшлися вулицями Києва, Житомира, Вапнярки чи Вінниці, вони б зрозуміли хоч щось, чи мусили винайняти би собі «толмачів»? Але скоріш завсе вони б з переляку чкурнули туди, де й були.

Хочу, аби мене правильно зрозуміли й не звинувачували в перекручуванні, підміні понять, недобросовісності. Адже можна сказати й так  – багато із того, що ми колись сподобляли як українські слова, запозичені з інших мов.

Що треба слухати світову музику, читати світову поетичну й прозову класику, дивитись шедеври світового кіномистецтва. То дійсно є так. Але мова зовсім про інше.

Хочемо бути українцями по духу, то треба мовне питання пхати одне одному в очі не тільки під кожні вибори, а вирішити раз і назавжди. Треба аби політики, політологи, соціологи посідали за парти й вивчили справжню мову, таку що нею розмовляють українці в Канаді, США, Австралії, а не казали "вона пішла на мероприємство".

Щоби розмовляли справжньою українською, а не на якомусь карикатурному витворі. От тоді можна буде казати і про національну гідність, національну єдність, національну ідею і справжню Україну.