Проголошення незалежності України 24.08.1991 року та 22.02.2014 дивовижно схожі

Події 24 серпня 1991 року дивовижно схожі на події, які ми пережили нещодавно - 22 лютого 2014 року.

Події 24 серпня 1991 року дивовижно схожі на події, які ми пережили нещодавно - 22 лютого 2014 року.

Судіть самі: суспільство вимагає демократизації, справжньої незалежності, реальних перемін. Здається, вони неухильно наближаються, але раптом реакціонери - прибічники тоталітарного розвитку суспільства, анти українці за духом, намагаються силою зупинити ці процеси. Суспільство розгублене, але здаватися не збирається і тоді засідає ВР, в якій існує антиукраїнська тоталітарна більшість і проукраїнська демократична меншість. Але всупереч парламентській логіці, приймає рішення на користь демократії та української незалежності. 
Різниця лише в тому, що 19 серпня 1991 року в Москві було оголошено ГКЧП, який заявив про різку зміну курсу СРСР, а 19 лютого 2014 року (рівно день в день через 22,5 роки) почалися розстріли на Майдані. 

Ініціатором опору і змін у 1991 році була Народна рада, а ініціатором парламентських рішень у 2014 році був хто? Теж Народна рада, яка була створена незадовго до того з опозиційних фракцій Батьківщина, Свобода, УДАР та позафракційних. Цікаво, що Народна рада першого скликання засідала не у ВР, а у Будинку письменників. А Народна рада другого скликання засідала майже поруч – в Будинку профспілок. Після першого проголошення незалежності, несформована Росія не змогла ввести війська в Україну, хоч і прислала сюди роту своїх генералів, які намагалися залякати голову ВР Кравчука – не вдалося. На щастя, голову ВР Турчинова залякати теж не вдалося. Тому Росія, яка вже сформувалася як диктатура, застосувала свою армію в боротьбі з українською незалежністю. 

Тоді в 1991 ми фактично втратили Крим, допустивши створення там автономії в комплекті зі збереженням російських військових баз. Вочевидь, кожен із цих факторів сам по собі не був небезпечним, але в парі вони призвели до того, що сталося через 22,5 роки – до окупації Криму. 
Що ще схожого в обох проголошеннях незалежності - формальної (1991 року) і реальної (у 2014)? Те, що обидва Парламенти, прийнявши правильне рішення, з часом перетворилися в ті, якими вони були до цього – антидемократичні, антиукраїнські. Вже через кілька місяців в одному випадку комуністи, а в іншому комуністи із регіоналами, розпустили хвости і почали проводити свою лінію. 

Тоді у 1991 році у Парламенту не вистачило волі для саморозпуску. А той саморозпуск, який відбувся через кілька років задля призначення одночасних виборів Президента і Парламенту, був вочевидь запізнілим. Так Україна втратила 22 роки з її бездарними Парламентами, з її кучмами, ющенками, януковичами, які хилиталися як гімно в ополонці, не маючи сил, визначити напрямок руху країни. У цьому Парламенті зайшлася сотня людей, які зробили реальний вчинок на зустріч розпуску Парламенту. Я пишаюся тим, що серед них є і я. 

Завтра Президент Порошенко, я сподіваюся, розпустить Парламент, виправивши помилку 23-річної давності. Не буває справжньої незалежності із залежними від попередньої влади Парламентами. Парламент Щербицького був спроможний лише на одноденний подвиг, як і Парламент Януковича. Сподіваюся, новий Парламент разом із Президентом і усіма місцевими громадами, які я теж вірю, у найближчі місяці поновлять свої представництва у місцевих радах, почне нові прогресивні зміни на зустріч справжній незалежності України. Справжньому шляху до незалежності.

Вітаю всіх зі святом! Нехай наша незалежність буде справжньою!