Юлія Тимошенко – єдиний кандидат від... Кремля

Зазначена у заголовку теза – це “секрет Полішинелю”, який і так усім відомий. Окрім невеличкого кола громадян, які самі себе вперто переконують, що все це брехня і “Юля – за Україну”.

Облиште. Тимошенко – проросійський кандидат, який діє за вказівкою Кремля, в інтересах Путіна і з розрахунку на подільшу підтримку Москви. Для одержання взаємної вигоди. За рахунок, звісно, українського народу. Підтвердження цьому можна знайти і на сторінках європейських та американських ЗМІ. Там уже давно ніхто себе не тішить ілюзіями.

Тимошенко має давні і міцні зв’язки з російською елітою. Ще з 90-х, коли вона заробила перші капітали на контрабанді російського газу. Потім вона, ховаючись за патріотичною риторикою, очолювала групу проросійських лобістів у вищому керівництві України. Згадайте, хоча б “газові контракти”, коли Росія одержала право на безпрецедентно високі ціни за власний газ, Тимошенко – непоганий зиск у власну кишеню, а Україна – багатомільярдні борги, з яких не може вийти й досі.

На президентських виборах 2010 року Путін зробив щирий жест, надавши підтримку і допомогу обом кандидатам – і Тимошенко, і Януковичу. Яка йому була різниця – хто переможе? Обидав були його людьми. Янукович, незважаючи на обіцянки часів планування “ширки” у парламенті, “одним з двох” залишатися не збирався і упік Тимошенко до в’язниці. З непоганими, між іншим, умовами.

З Качанівки на Майдан Тимошенко готувалася повернутися із тріумфом, але не вийшло. Народ її уже не сприйняв. “Гостя з минулого”, - так казали люди на Майдані Незалежності та по всій країні. Тимошенко стало зрозуміло, що у демократичному таборі її уже не сприймають. І єдиним кандидатом від колишньої опозиції вона не стане ніколи. І тоді “газова принцеса” почала шукати інші засоби для здобуття та утримання влади.

Вкрай низькі президентські рейтинги Тимошенко не дають їй можливість не те, що претендувати на перемогу, а й банально здобути пристойний результат. Цифри підтримки її персони, оголошені вранці 26 травня, можуть поховати сподівання “Батьківщини” на подальше перебування на українському політичному олімпі. Вихід Тимошенко бачила в одному – зірвати вибори. План оригінальністю не відрізнявся. Спровокувати, за домовленістю з Путіним бійню на Сході України, ввести, “з подачі” підконтрольного Турчинова надзвичайний стан, і перенести вибори бодай на осінь. А там буде видно.

Однак плани зірвала позиція Заходу, насамперед, США, керівництво якого чітко озвучило власне бачення розвитку політичної ситуації в Україні – провести за будь-що вибори 25 травня для легітимізації вищої державної влади в країні.

Тимошенко, яка у розрахунку на зрив кампанії, навіть не почала агітацію (хтось бачив її рекламу, або агітаційні намети?) зрозуміла, що час втрачено.

Тому в екстреному порядку, уже не приховуючи власних намірів, вона поїхала на Схід – домовлятися із сепаратистами. Вести переговори з тими, хто захоплює і катує людей. Для чого? Щоб ті звільнили адміністративні будинки і склали зброю? Ні. Для того, щоб вони своїми діями максимально дестабілізували ситуацію. Щоб і США мали визнати, що в умовах громадянської війни вибори провести неможливо. А якщо ці вибори все ж відбудуться, можна буде ще тривалий час розповідати, що вони були нелегітимними, оскільки не враховували волю всього народу.

А там і наступні кроки із зменшення президентських повноважень та передачі управлінських функцій Кабміну можна здійснювати. Тим більше, що всьому Сходу України було продемонстровано – “я ваша, я за Путіна”. Та й самому Путіну подібний меседж було адресовано напряму.

Тому не вірте словам Юлії Володимирівни, що вона передбачає крах путінського режиму. В цьому режимові – її остання надія повернутися у вищі сфери української політики.