Чверть сторіччя української Fashion Week

21 февраля 2022, 20:43
Владелец страницы
Fashion-эксперт
0
728
Вадим Медведев, Fashion-эксперт

25 років пролетіли як один день, 25 років вибухів та нервових зривів, образ та сліз, нездійснених надій та грандіозних планів на майбутнє, оплесків та хвалебних статей, аншлагів та напівпорожніх залів

Все це — 25 років Українського тижня моди.

Він такий для нас усіх, хто так чи інакше пов’язаний з модою, ходить по магазинах не тільки коли ґудзики на знак протесту емігрують з сорочки. Він для усіх, хто любить і вміє гарно одягатися, а іноді навіть ефектно епатувати.

Як це було?

УКРАЇНСЬКІ ДИЗАЙНЕРИ

1. Українські дизайнери пройшли важкий шлях від шаленого креативу до комерційно нудних колекцій, від показів в ангарах, на парковках та у стайнях аж до камерних презентацій у шоурумах та коктейлів для ВІП-клієнтів у новомодних ресторанах. Від пристрасного бажання продаватися тільки в Harvey Nichols та Saks до Слава богу, хоч китайці щось замовили. Українські дизайнери через 25 років нарешті зрозуміли, що клієнт звертає увагу і на якість у тому числі. І що потворні шви, з яких стирчать нитки, як і дешеві тканини — все це відлякує клієнтів.

2. Українські дизайнери так і не змогли позбутися ілюзії своєї геніальності та жаги продаватися саме там, де градус конкуренції зашкалює — у Парижі, Мілані та Лондоні. Ми бачили й відкриття провальних шоурумів під час Паризького тижня моди, і дивні «покази в рамках Нью-Йоркського тижня», і навіть фотографії щасливих зірок в образах українських дизайнерів. Єдине, чого ми не бачили, — це статистики продажів.

3. Українські дизайнери ще не перетворилися у насправді щирих патріотів. Тобто танцювати, співати й веселити недосвідчену публіку за поребриком не можна, це огидно і бридко. А продавати свої сукні та кофти можна, бо «продаю не я сама, а мій агент із Мілана». Весь патріотизм українського дизайнера завершується легким вкрапленням етніки в колекції та появою прапорця на аватарці. І то виключно за рекомендацією SMM-менеджера.

УКРАЇНСЬКА ПУБЛІКА

1. Публіка перших показів швидше нагадувала зал очікування аеропорту Бориспіль, коли ще там не було депутатської зали. На цих показах були усі: спортивного вигляду хлопчики, старіючі зірки театру, перелякані бізнесмени у супроводі секретарів та секретарок, чиновники з валізами за ціною автомобіля та потерті журналісти в очікуванні скандалу. Проте вже десять років тому Тиждень моди зробив неможливе — на нього стали хотіти потрапити, і не просто потрапити, а потрапити тільки й виключно до першого ряду, і лише й виключно на зіркових дизайнерів, яких на той час було щонайбільше десять. А фраза «Володя, ти ж знаєш, моя хоче лише в перший ряд, допоможи, заради всього святого, бо вона мені мозок винесла — хочу на Тиждень стала класикою.

2. Українська публіка пройшла важкий шлях від повного заперечення самого існування української моди та саркастичного сприйняття потуг дизайнерів привернути увагу аж до повного та беззастережного прийняття української моди. Включно до купівлі яскравого аксесуара з останньої колекції свіжозапаленої fashion-зірки.

3. Український тиждень моди став must see, де тебе мають сфотографувати та згодом розмістити на одному з популярних сайтів. Не так важливо, наскільки неймовірно чудова нова колекція, головне, щоб фотографій було багато, ряд був першим, а інтерв’ю — довгим.

4. Як би не тішили нас дизайнери-співвітчизники, більшість публіки все одно віддає перевагу перевіреним італійцям, класичним французам та ексцентричним британцям. Можна із запалу замовити собі костюмчик у нечисленного прошарку українських чоловічих дизайнерів, але тільки для того, щоб розбавити гардероб, переповнений Isaia, Zegna та Tom Ford. Ну і для того, щоб завжди можна було сказати: Я люблю українську моду і регулярно замовляю костюми мого приятеля-дизайнера.

Українська мода еволюціонує: приходять нові дизайнери, з’являються нові обличчя. Можливо, вона ніколи не стане домінуючою на Європейській арені, але про неї не припинять говорити, це факт. І нехай останнім часом важко побачити на показах байєрів, проте у великому магазині на Хрещатику завжди можна якщо не купити, то поміряти роботи наших майстрів. І то вже є успіх.

25 років. Позаду школа, виш та перший шлюб. Попереду роки наполегливої ​​праці. Певно, ми найкрасивіша нація, нам ще бажано й найстильнішою стати.

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Lifestyle&Fashion
СПЕЦТЕМА: Fashion
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.