Надихаючий проект від команди FoodЕx - «Стиль життя успішних людей»

Світлана Котенко: Ми відновлюємо наш інформаційний проект «Режим дня успішної людини». Цей проект ми вже вели раніше. Я зустрічалася з людьми, які досягли успіху, і цікавилися їх секретами: як їм вдалося тримати себе в ресурсному стані, зберігати фізичне та емоційне здоров'я, про їх звички, режим дня, ритуали та секрети. Ідея цього проекту - надихнути всіх нас в такі нелегкі часи, підтримати один одного. Я впевнена, що спілкування з моїми співрозмовниками буде вам цікавим і корисним.

Сьогодні у нас в гостях дуже потужна, сильна і гарна жінка, яка ввійшла в історію світового спорту - Ірина Ліщинська.

СК: Доброго дня, Ірино! Дякую, що погодились поспілкуватись! Ви - людина, яка своїм прикладом надихає, як можна зробити біг частиною свого життя. Людина, яка своєю красою показує, що сильна жінка може бути чарівною. Ви - приклад, гордість і натхнення для України як олімпійська чемпіонка. І тому дуже сподіваюся, що наша сьогоднішня бесіда допоможе комусь в такі непрості часи, як у нас зараз, зібрати себе до купи. Перше питання до Вас, Ірино: - Що для Вас успіх, але в розрізі: що для Вас був успіх тоді, коли Ви ще тільки мріяли опинитися на Олімпі? Що для Вас був успіх, коли ви досягли вершини? І що для Вас успіх сьогодні? Чи мінялося ставлення до успіху у Вас?

Ірина Ліщинська: У мене були різні пріоритети в різні періоди життя. Для мене успіх – це не один фактор. Це сукупність факторів. Дуже круто займатись улюбленою справою, хоча це і капець як важко). І круто досягнути своєї цілі, до якої ти йшов.

Але я також вважаю успіхом, якщо виходиш з великого спорту здоровим. Тому що життя одне, ти у себе один, тіло одне, здоров'я одне на все життя. В молодості ми думаємо, що здоров’я буде з нами завжди, але в 20 років і в 40 років ми зовсім різні. Тобто постійно треба включати мозок, думати.

І ще я вважаю, що мій плюс в піклуванні про те, що спорт закінчиться, а життя буде далі. Тобто спорт – це не все життя. Я і освіту отримала, і дітей народила,і заробила грошей.) Для мене гроші це як бонус за роботу. Я для себе розуміла, що чим краще буду виступати, досягати результатів, тим більше буду заробляти. Але тільки гроші – це недостатня мотивація для перемог. Це так не працює. Дуже важливо залишатися людиною. Сьогодні ти на вершині, завтра невідомо де. Війна нам це показала, коли в один момент ти просто залишаєшся без нічого. Біжиш з Донецьку, залишаєш ті всі гроші, будинок... Але життя іде далі і треба жити в різних умовах. І тут багато про себе: як я на це реагую? Що роблю в цих обставинах? Я все це пережила. І я вважаю, що у мене дуже цікаве життя, я його дуже люблю. І хочу насолоджуватись ним в кожному періоді. Тобто успіх для мене – це багато факторів.

СК: Ви дуже гарно зробили акценти, що успіх - це не тільки Олімпійська вершина, а додали сюди і народження дітей, і те, що ви любите життя. Коли ми з Вами зустрічались в 18тому році, Ви ділились своєю історією. Ви переїхали з Донецька. Це і тоді трагічно звучало, а зараз це ще болісніше. Нові випробування. Те, що Ви кажете, що любите життя і посміхаєтесь - надихає. А ще по Ваших сторісах я бачу, що Ви повернулися до Києва.

ІЛ: Так, так.

СК: Я на це дивлюсь і радію за Україну. Це вибір кожного зараз – бути в Україні чи за кордоном. Але те, що такі сильні люди, які впливають на історію нашої держави, повернулися в Україну - надихає! Ірино, Ви – людина, яка знає про біг все). Скажіть, як звичайним людям, які не в спорті, але хочуть бути в формі, зробити так, щоб біг став частиною життя?

ІЛ: Ну по-перше треба задати собі питання: Навіщо? Тоді ми отримаємо відповідь: як це зробити. Тому що ми можемо бігти за якимось мріями, але не своїми, нав’язаними оточенням. Найважливіше – це здоров’я. Якщо ми активні, здорові - то ми маємо енергію, щоб ділитися. Недавно я писала пост про те, що в житті як в літаку: спочатку маску на себе, а потім на інших. Якщо ми виснажені і погано себе почуваємо - чим ми можемо поділитися або кому допомогти? Це і нас буде надломлювати. Тому найперше треба піклуватися про себе. І це – звички. Маленькі кроки кожен день. Не треба геройствовать: сьогодні я пробіжу

5 км, завтра 10, потім 21 – а то що люди скажуть? Ні. Треба змінити стиль життя. Коли ми здорові? Коли у нас фізична активність, коли у нас здорове харчування, і коли ментально ми здорові. Це все пов’язано. Наш мозок нами так керує, що ми навіть не здогадуємось, тому що ці процеси проходять всередині і ми це не відслідковуємо. Кожного дня ми маємо робити вибір. Або залишити все як є, або поступово вносити щось новеньке. Я проти кардинальних коливань з боку в бік: сьогодні сидимо на жорстокій дієті, а завтра все заїдаємо, бо люди схильні заїдати стреси. Треба формувати здорові звички. Не треба починати «з понеділка». Треба поставити мету: я хочу бути здоровим. Значить мені потрібно трохи фізичної активності - хай це буде навіть тричі на тиждень по 30 хвилин. Не потрібно себе ламати. Тренування – це розмова з собою . Це така терапія. Ми пізнаємо себе. Треба займатись без навушників, дивитись навкруги, відчувати себе, своє тіло. Слухати себе. Зараз такий час, коли потрібно себе підтримувати максимально, відкинути все що забирає енергію. Ми повинні з усього цього вийти психічно здоровими. І фізично. Не треба чекати «ретроградного меркурія»). Тільки ми приймаємо рішення. І важливо обирати найкраще для себе, скласти план. Спорт надає величезну кількість флюїдів перемоги. Люди виглядають краще і молодше. Почати треба з малого: піти в біговий клуб, знайти тренера, скачати тренувальну програмку на смартфон. Або просто робити прогулянки з подружкою. Головне робити те, що подобається вам. Поступово. Не нашкодити. Моя філософія – це м’яка сила.

СК: Ви дуже надихаюче розповіли про біг, не то що «купи кросівки і гарну форму»). А Ви розповіли про біг через призму любові і як гнучко, м’яко зайти в заняття!

ІЛ: Хоча кросівки і форма – це дуже сексі! Всі гарні). Це класно і це надихає).
СК: А який у вас зараз режим дня? Які вправи Ви робите, щоб залишатися в такій крутій фізичній і емоційній формі?

ІЛ: Я себе не виснажую. У мене є досвід. Я роблю те, що дає мені енергію. Роблю вправи, бігаю, але не багато. Я розробляю для себе комплекси вправ, які мені подобаються. Для мене це час для себе. Я думаю, мені багато інсайтів приходить. Це екологічний засіб позбутися негативної енергії. Раз на тиждень бігаю кросики. Але не більше 10 кілометрів. Якщо відчуваю, що сьогодні не йде, то навіть менше. Тобто я слухаю себе. І вчу інших: слухайте себе. Ваше тіло вам все говорить! Прислухайтесь. Я роблю все, щоб себе підтримувати, і не треба робити зайвого.

СК: Я думаю, що це режим дня, який у Вас зараз. А коли Ви готувалися до Олімпійських Ігор це був інший підхід?

ІЛ: Раніше було так: ти - машина. Ти собі не належиш. 2-3 тренування в день. Крім неділі. І не просто прийти і щось виконати. Важливо бути професіоналом.

Я готувалась до кожного тренування. Я його усвідомлювала - що я хочу отримати. Це інтелект. Для того щоб не просто побігати – а для чого? Оце головне. Дощ, сніг, град, сонце – а ти виходиш і робиш свою справу. Уявіть приклад: ви любите круасани. І вам кажуть: сьогодні ви з’їдаєте три круасана в день. А завтра 6. А післязавтра 9. А потім повинні з’їсти їх за ось такий час! Вам буде погано від круасанів!

СК: Прекрасне порівняння! Так зрозуміло).

ІЛ: Тобто тренування в такому режимі іноді ненавидиш. Потрібно розуміти, що бувають хороші дні, а бувають важкі дні. І їх просто треба прожити. Не катувати себе. Ми люди. Ми живі. На нас багато чого впливає. Просто маленькі кроки - це підтримує. Я просто робила свою справу, тому що в мене була ціль. Протренуватися 20 років - там було багато всього! Але Олімпійська медаль – це як стати президентом. Це дуже важко. Це конкуренція, це найвищий пілотаж і це треба теж планувати і йти до цього. Це дуже-дуже важко, але круто. Де той ліміт можливостей? Ніхто не знає, поки не спробує. Треба йти і робити. Якщо ми щось робимо, робимо, робимо, а не отримуємо результату - значить треба щось змінити, щоб отримати новий досвід. В житті те саме.

СК: У Вас дуже круто звучить «Ціль». Ви ставите собі ціль і під ціль підлаштовуєте методи. Під час підготовки до Олімпійських ігор одна мета, зараз інша. Тобто головне зрозуміти ціль. Як виглядає Ваш день, з чого він починається? Чи є звички, ритуали які допомагають бути у ресурсному стані?

ІЛ: Я завжди планую, записую в календар. Якщо плутаю дні тижня – значить я втомилась). Для мене дуже важливий сніданок. В тиші. Не люблю їсти швидко, не люблю поспішати. І це повинен бути повноцінний сніданок, не каша чи смузі. Адже мені потрібна енергія. Це звичка з спорту. Нам потрібна їжа, яка швидко перетравлюється і дає багато енергії. Якщо поїсти вівсянку, то через 20 хвилин знову голодний. Я не їм солодкого. Кава і круасан – для мене це ні про що. Я не перекушую. Краще приготую і поїм. Ранок я починаю з води. Коли прохолодна погода - вода тепла, бо мені так комфортно. Сніданок – це жири, білок (наприклад авокадо, червона риба, яйця) обов’язково овочі. Навіть якщо я їзжу по всьому світу і бачу «шведський стіл» - обираю практично одне і те саме). Я не їм нічого з майонезом, не п’ю солодку газовану воду. Люблю каву, у мене вдома є кавомашина. Це для мене ритуал. Я люблю поїсти, чесно). Але щоб це було якісно, смачно, корисно. Я проти дієт, я за здорові звички, які треба сформувати. І треба їсти те, що гарно для вас. У мене 4 прийома їжі. Сніданок, обід, полудник, вечеря. Я люблю м’ясо, рибу. І ще я ціную час, бо мій час коштує дорого. Якщо можна замовити якісну їжу – це добре. Машини - помічники на кухні – це добре. Я використовую все, що може заощадити час. У мене ця організованість склалася ще зі спорту. Я сумку в дорогу складаю за 10 хвилин). І ці звички я підтримую.

Але зараз я дуже даю собі час на відпочинок, У мене вже не стільки енергії, як в 20-30 років, я не хочу зсовувати гори!

СК: Але Ви зсовували гори, бо щоб стати на Олімпійський п’єдестал! Це треба реально зсунути гори)

ІЛ: А зараз я не хочу так)))
СК: Ви так цікаво подаєте свій спортивний досвід через призму життя! Це надихає!

ІЛ: Я завжди намагаюсь робити своє життя якісним. Моє життя було як цирк шапіто – вокзали, переїзди. І тепер для мене важливе відчуття родини. Коли я багато працюю з людьми, у мене лекції, зустрічі – я віддаю багато енергії. А вдома я відновлююся. Дуже важливо давати час на себе. Я родом з Радянського Союзу. Нас вчили не звертати увагу на себе, робити що треба. А зараз я не дивлюсь на інших, я відчуваю себе. Чому я залишила спорт? Бо втомилася. 21 рік навантажень. Я зрозуміла, що навіть гроші не компенсують мені мене. Це було правильне рішення. Все треба робити в свій час. Якщо торгуватись з собою - не буде діла. Ціна здоров’я вища ніж гроші. Не втратити себе. Прожити своє життя. Якщо роздаєш - не забувати про себе. Якщо ми втратимо себе, то кому будемо потрібні?

СК: Як Ви відпочиваєте? Що є для Вас відпочинок?

ІЛ: Природа. Я люблю просто дивитися на річку, море, гори. Або просто подумати. Тиша. Це дуже складно. Я спеціально навчалась на тренінгах психоаналізу нічого не робити). Це дуже класна звичка. Бо в мені сидить дівчинка, яка думає: ось мама зараз прийде, а я нічого не роблю). Хоча розумію, що я вже виросла). Музику послухати, почитати. Дуже люблю їздити за кермом, це мій фетиш – керування автомобілем. Друзі. Маленьке коло. Це мої люди, з якими мені комфортно. І дуже велике задоволення мені дає тренування. Для мене це енергія. Я віддаю, але я і отримую. Мене надихає, як

змінюються люди. Я зробила свій графік роботи таким, щоб мати час і на себе, і на роботу, і на хобі.

СК: Ви розвивали культуру бігу в Україні і через бігові клуби, і через масштабні заходи. Як зараз ви тренуєте? Чи можна потрапити до Вас на тренування? Чи працює біговий клуб?

ІЛ: Так, у мене раніше був великий біговий клуб. Зараз він маленький. Камерний, більш приватний. Так, потрапити можна, якщо є бажання. Понеділок, середа, п’ятниця, стадіон «Русановець». Люди до мене приходять, як правило, за рекомендацією, сарафанне радіо працює). Вони знають куди йдуть. У мене прайс вище, але люди платять не за тренування, а за те, що вони отримують. Які вони стають після цих тренувань. Робота з людьми – це психологія перш за все. Потрібно зрозуміти людину. Іноді люди хочуть отримати результат швидко. 20 років не тренувалися і хочуть результат через місяць). Тренування - це процесс. Як в харчуванні. Набирає людина вагу роками, а схуднути хоче за тиждень. Все буде, але поступово. Системна робота повинна бути як в харчуванні,так в тренуванні. Як і в житті. Якщо ми хочемо змін, потрібно це робити системно.

СК: Круто! Я акцентую увагу на те, що у Вас звучить: Ставити цілі, планувати, йти до цілі поступово, маленькими кроками.

ІЛ: Додам: ціль повинна бути сві-до-ма! Бажання це класно, але не те. Потрібен план – маленькі кроки для досягнення цілі. Написати собі маленький покроковий план. І виконання маленького кроку дасть дуже класне відчуття і мотивацію. До мене приходять люди, які хочуть себе нормально почувати. Я розділяю групу в залежності від того, хто чого прагне досягнути, і кожен робить своє.

СК: На вашу думку: чемпіонами народжуються чи стають? Яка секретна формула досягнення поставлених цілей і успіху у житті?

ІЛ: Чемпіонами точно не народжуються! Так, у нас є якісь таланти. Але якщо не будемо розвивати їх, то нічого не буде. Наприклад, людина гарно малює. Але якщо вона не буде цим займатись, то нічого і не буде. Це потрібно розвивати, зростити в собі такі якості особистості, таку мотивацію, щоб пройти через всі складні часи. Я була дуже сором’язлива дівчинка, мені важко було, коли на мене звертають увагу.

СК: Яка трансформація! Як сором’язлива дівчинка могла опинитися на Олімпі?

ІЛ: Ось. Заважало це, я вам хочу сказати. Це ж таке виховання: ми повинні бути хороші, слухняні – зручні. А змагання це свобода. І я так себе відкривала. Переможець це психологія, це метод мислення. Іноді дивишся на людину і вже знаєш, що вона програла. Бо вона напружена, боїться. Мені теж було страшно. Але я йшла через цей страх. Тому що розуміла: там де страх, там і розвиток. Наші страхи - це фантазія про те, що може бути. І якщо йти туди - ми розвиваємо по-перше себе, по друге ми ростемо як особистість. Це як кожного разу себе підіймати на інший рівень. Це додає впевненості в собі. Я дуже багато працювала, багато в собі змінила. Я завжди хотіла йти за сильнішими. Якщо вони змогли – і я зможу! Я пишаюсь своїм шляхом і продовжую йти в цьому напрямку.

СК: Це був саморозвиток чи Вам допомагали? Оточення, тренери?

ІЛ: У мене було три тренера і кожен вчився зі мною. Тому що у них з’явилась така спортсменка. Такий алмаз, який потрібно відшліфувати, щоб він став діамантом. І іноді вони самі не знали що робити, вчилися разом зі мною. Так, це командна робота, але в той же час і індивідуальна. Тому що на доріжці працюю я. Чемпіонами не народжуються. Як і успішними людьми. Тому що це труд. Але і оточення має значення. Якщо поряд людина, яка ниє – то це погано. Як краби в банці: якщо один вилазить наверх, то вони його стягують. Ми такі – і ти будь таким! Я родом з Макіївки. Це промислове, депресивне, але достатньо велике місто. І я могла б жити тим життям, яким люди живуть там. Але я хотіла кращого. Я вже в 15 років бувала за кордоном, я бачила інше життя і хотіла змін. І я люблю працювати з людьми, які хочуть змін.

СК: В нашому діалозі відкриваються дуже круті трансформації! Шлях від сором’язливої дівчинки до людини, якій аплодував Олімп! Це вражає. Зараз ми живемо в часи випробування. Що Вам допомагає бути у ресурсному стані? Зберігати фізичне і ментальне здоров’я у найскрутніші часи, такі як зараз? Дайте поради

ІЛ: Я хочу сказати, що коли негарний період – треба пройти і його. Іноді ми лежимо і дивимось в стіну, і нам нічого не хочеться. Якщо це депресія – то тоді потрібна допомога. Але іноді це просто такий день, і його теж треба прожити. Чого навчила мене війна 2014 року: життя проходить тут і зараз. І воно таке як було - вже не буде. Буде по-іншому. Треба пристосовуватись! В складні часи треба робити що можливо: прибрати, сходити в магазин, бути з родиною - це теж життя. Прості щоденні речі. В складний час саме вони можуть бути і планом і метою. Треба робити те, що не виснажує, те що надихає. Вийти на двір - уже добре. Використовуємо будь-яку можливість. І ще людині потрібна людина. Я,

наприклад, з 2015 року як клієнт ходжу до психоаналітика, щоб розібратися з собою. Коли я розумію себе, я краще розумію і те, що відбувається навкруги. Це мене надихнуло навіть йти отримувати освіту з психології. Я вже вчусь в інституті. От).

СК: Круто! Це теж про успіх! Не боятися і піти навчатися новому, коли здавалося б досягнуті вершини з вершин!

ІЛ: Коли вже боятися? Сорок сім). Відкладати ніколи. Так, деякі бояться : от закінчу, і що я буду робити? Зачиняй ці двері. Потім побачиш, що буде далі. Я слухаю себе. Якщо мені хочеться іноді рідко круасан, я їду за ним).

СК: Дуже Вам дякую, що щиро поділилися своїм досвідом! Дякую за те, що Ваші очі світяться!

ІЛ: Після 45 все тільки починається).
СК: Це видно навіть по Вашому обличчю) І тому хочеться прийти до Вас і бігати)
ІЛ: Тому до мене люди і приходять! Бо через біг змінюється життя!