Краснов. Історія диверсанта-зрадника.

Краснов. Історія диверсанта-зрадника.

3 березня 2016 року глядачі одного з вітчизняних новинних каналів мали змогу спостерігати у прямому ефірі, як «доблесний» Станіслав Краснов, координатор і керівник Громадського корпусу «Крим — Азов», «на камеру» втратив свідомість саме під час вручення йому підозри у Шевченківському райсуді столиці.

Одразу ж після «падіння титана» група «активістів» на чолі з депутатом-свободівцем Леоновим (перебуває під домашнім арештом у справі 31 серпня під ВРУ) несла «безпомічне тіло» вулицями Києва з вигуками «потрібно швидку», «веземо в приватну клініку» і т.п. Одним словом, — гра одного актора. Гра якісна, зрежисована і спрямована виключно на апологетів «всепропалості» і «владазнищуєпатріотів».

Загалом, тренд «втрата свідомості» уже давно використовується вчорашніми «героями і патріотами», прізвища яких відомі усій країні. Що ж насправді криється за показово розіграною Красновим комедією, де бере свій початок історія диверсанта з кримським корінням і хто стоїть «за плечима» колишнього міліціонера, спробуємо розібратись детальніше.

Етапи легалізації

Факт перший. До 2013 року Станіслав Краснов працював звичайним міліціонером у Сімферополі, звідки ніби то добровільно звільнився після власноруч розіграного скандалу навколо причетності головного редактора «Московського комсомольця» Павла Гусєва (на той час опозиційної до Кремля газети) до секс-бізнесу в Криму. При цьому, Краснов і його колега Костенко заявили в ході прес-конференції: ««Мы с коллегой никогда не скрывали своих националистических взглядов. Мы считаем, что Украина за свою историю уже сполна натерпелась от северного соседа. И мы не понимаем, почему сегодня наши девушки терпят унижения в России, а наши власти не могут их защитить».

Останній факт, у сучасній ретроспективі, уже викликає слушне запитання: з якої радості звичайний кримський міліціонер виступає з «викривальним» інтерв’ю із звинуваченнями по неіснуючій справі із непідтвердженими фактами саме проти тодішнього опозиціонера правлячої в РФ «Єдіной Росіі» ?

Наші варіанти відповіді: 1- кришталево чистий Краснов не міг спокійно дивитись на «безчинства» Гусєва і у нього «прокинулась совість»; 2 – Краснов, завербований російськими спецслужбами, виконував замовлення кураторів з ФСБ, одночасно компрометуючи опозиційного Кремлю Гусєва і легалізуючи себе на території України як «націоналіста-патріота-правдолюбця». Вибір за ввами.

Факт другий. У переддень «Революції гідності» Краснов прибуває у Київ, де у січні 2014-го долучається до активістів «Свободи» (згадуємо екс-депутата Леонова у Шевченківському суді, помічником якого був Краснов), згодом виконує обов’язки заступника коменданта Київської міськдержадміністрації (перебувала під контролем «свободівців» з початку подій на Майдані). Згодом під час першого затримання Краснова навесні 2014-го в орендованому ним гаражі правоохоронці знайшли державні нагороди, оргтехніку, інші цінні речі, які були викрадені з приміщення КМДА в період Майдану. Тоді справа не була доведена до кінця, корені чого вбачаються у протекції депутата Леонова та в.о. генпрокурора Махніцького – теж «свободівцців».

Факт третій. «Засвітившись» в націоналістичному середовищі Києва, у серпні 2015-го Краснов дає розширене інтерв’ю «Чорноморській телекомпанії» про нібито переслідування збоку російського ФСБ і тиск на його матір в окупованому Криму співробітниками Слідчого Комітету РФ. Основна теза – «ФСБ переслідує Краснова як українського націоналіста». Таким чином, відбувається остаточна легалізація Краснова в очах українських патріотичних рухів.

Робота на ФСБ під ширмою «патріота»

Як стало відомо, ще у квітні 2014 року, за вказівкою свого координатора з Російської Федерації, Краснов і його товариш на ім’я Олександр (ймовірно — Костенко) зустріли у Києві і забезпечили вогнепальною зброєю громадянку РФ Марію Коледу, яка, як згодом було з’ясовано, виконувала завдання російських спецслужб по дестабілізації ситуації в південних областях України.

Зміст телефонних розмов Краснова з «координатором» напередодні був оприлюднений Службою безпеки України.

У розмові Краснов обговорює з куратором затримання українськими спецслужбами російської диверсантки Марії Коледи. З діалогу можна зробити висновок, що саме Краснов і його товариш Олександр Костенко передали Коледі зброю і боєприпаси, пізніше вилучені у неї під час затримання. Куратор уточнює, чи називали вони свої справжні імена і рекомендує змінити SIM-карти в мобільних телефонах.

Під час розмови Станіслав Краснов також розповідає куратору, що в новинах з’явилося повідомлення про затримання в Харкові громадянина «К», завербованого ФСБ. «Там у мене втрат немає», — відповідає йому куратор і сміється. В іншій розмові Станіслав Краснов попереджає агента російських спецслужб про те, що з Києва на Слов’янськ висунулася група озброєних українських патріотів. Ймовірно, мова йде про бійців «Української резервної армії» чи «Правого сектора». «Їх потрібно «приймати» відразу на під’їзді», — радить куратору Краснов.

Яким чином вдалось тоді уникнути кримінальної відповідальності Краснову і його напарнику Костенку за співпрацю з Коледою, достеменно невідомо, однак можна припустити з великою часткою імовірності, що вони були знову взяті на поруки нардепом Леоновим і тодішнім в.о. генпрокурора Махніцьким. Зауважте, вдруге поспіль у 2014-му.

Ще одним фактом, який може свідчити про «вербовку» Краснова і Костенка задовго до описаних подій, є те, що у лютому 2015-го Костенко з невідомої причини виїхав в Крим, де ніби то був заарештований ФСБ. Станіслав Краснов згодом стверджуватиме, що його товариша викрали з української столиці агенти російських спецслужб. Що, враховуючи усі факти, є малоймовірним, оскільки Краснов і Костенко були помічені у співпраці з росіянами ще в 2013-му. Видається, що Костенка просто класично «вивели» з гри, давши Краснову ще один козир для власної легалізації в Україні.

«Історія зради» отримала своє продовження уже наприкінці 2015-го. З початку транспортної блокади Криму, головними сподвижниками якої були саме «свободівці» і навколонаціоналістичні сили, Краснов виступає в якості керівника уже згаданого Громадського корпусу «Азов», який насправді жодного відношення до однойменного бойового підрозділу не має. Краснов також ніколи не був членом полку «Азов» і не брав безпосередньої участі у бойових діях у складі підрозділу. У бойових діях він нібито брав участь у складі ДУК «ОУН». Саме «небойове» крило ДУК «ОУН» під керівництвом Миколи Коханівського було одним із ініціаторів започаткування т.зв. «третього майдану» наприкінці лютого 2016-го, в причетності до організації якого обґрунтовано підозрюються російські спецслужби.

Натомість, Краснов в період 2015-2016 р.р. не припиняв тісної співпраці з ФСБ, координуючи приховане перевезення зброї і боєприпасів по території України, надаючи «кураторам» потрібну інформацію про переміщення українських військ у південних регіонах країни за лінією розмежування окупованої АР Крим з материковою частиною.

Прямим доказом причетності Краснова до незаконного обігу зброї стало оприлюднене СБУ відео, відзняте відео-реєстратором автомобіля, на якому сам Краснов і його напарниця розмовляють про переміщення боєприпасів з точки «а» в точку «б» по трасі Київ-Харків і закладку нового «тайника» на Київщині.

Нагадаємо, що під час затримання групи Краснова на місці закладки було вилучено пластикову вибухівку — 42 кг в тротиловому еквіваленті, за силою дії — 7 протитанкових мін, а також 10 детонаторів, гранати і іншу зброю. Для кого і з якою метою Краснов переховував усе перелічене у близькості до української столиці, з’ясує слідство. На даний час СБУ підозрює Краснова у співпраці з ФСБ і підготовці під кураторством цієї спецслужби диверсій, терактів і вбивств на території України.

Наразі ж маємо пацієнта, який «швидше мертвий, аніж живий», театрально зірване засідання суду, накручену риторику псевдо-патріотів і черговий піар навколо такого уже традиційного «тілопаду» під час судових засідань, затримань чи вручень підозри.

Як сказав герой одного відомого фільму, «здається мені, це була комедія». Продовження дійства очікуємо найближчим часом, а допоки – антракт по причині невідкорегованого сценарію головного героя.