Потрібен закон недоторканності постпрезидентства. Але в пакеті

Відмова від кримінального переслідування й гарантії чинному президенту принаймні на 5 років спокійного життя у відставці ефективно сприятиме розв'язку політичної кризи в країні.

Одна з найголовніших вимог Майдану – відставка чинного президента. Не перестає на цьому наполягати найреальніший претендент на шапку Мономаха Віталій Кличко. Але це практично неприйнятне в даних умовах питання для чинного гаранта. Адже втрата Віктором Януковичем поста – не лише втрата владних повноважень. (Хоч, схоже, влада стала для нього самодостатньою цінністю, яку він дуже не хотів би втрачати.) Але найгірше, що втрата влади – це втрата власності, коштів, цілком вірогідне судове переслідування й ув'язнення, небезпека для членів родини, найближчого оточення.

Так, він сам своєю недалекоглядною діяльністю породив таку страшну дилему. Та нині вона існує і парадокс ситуації в тім, що самому з тієї дилеми Віктору Федоровичу не вибратися. Нині він намагається заручитися підтримкою російських партнерів. Але це досить складний варіант і не факт, що український президент може знайти там ту підтримку, на яку розраховує. Бо Володимиру Путіну мало просто розширення території і відбирання всіх статків українських олігархів. Він би спочатку волів жорстко задавити руками команди Януковича цей сплеск непокори й свободи, який уособлює собою Майдан, “дабы своим не повадно было”.

Тому без сумніву нині російський фактор є найнебезпечнішим для пошуку виходу з українського глухого кута. І для Януковича, і для українців.

Хто реально може допомогти Віктору Януковичу розрулити ситуацію й вибратися на чисте повітря? Свої “регіонали” вже не допоможуть. Вони в анабіозі.

Як це не дивно, але допомогти може лише опозиція. І хоч справедливе прагнення до помсти й справедливості переповнює багатьох, але лідери Майдану, здається, почали це розуміти й шукати вихід. У випадку з Віктором Януковичем це не означає, що протягнута йому рука допомоги не буде враз відкушена. За цією рукою допомоги має стояти реальна сила, котра гарантуватиме безпеку. Саме тому Юрій Луценко на останньому 10 Віче в Києві запропонував суттєво розширити загони самооборони, збільшивши чисельність принаймні на порядок. Тобто довівши його склад до 100 тисяч. При тому перенісши їхнє формування на всю країну. Навряд чи для реальних бойових дій. Швидше як засторога. 

Ідея сподобалася і її одразу підхопили інші лідери. Важко сказати, як вона реалізовуватиметься при тих непростих взаємостосунках партійних осередків із керівництвом Майдану, але динаміка розширення загонів самооборони була помітна ще й до проголошеного Луценком заклику. Зважаючи на помірковану й зважену позицію, яку тримає нині колишній міністр МВС, він розглядає масову самооборону як ядерну зброю на складі. Вона не використовується, але всі знають про її існування і реально можливе використання на крайній випадок. Але, знову ж, це засторога, але не розв'язок проблеми.

Набагато більше й ефективніше сприятиме розв'язанню проблеми ініційований саме опозицією проект закону про недоторканність постпрезидентства. Мінімум на 5 років. Але прийняти цей закон обов'язково необхідно в пакеті з іншими законами, котрі гарантують повернення до Конституції 2004 року, звільнення від кримінальної відповідальності учасників протестів 2013-2014 років, звільнення всіх політв'язнів включно з Юлією Тимошенко, виборів президента восени нинішнього року і т.д. 

Мудрі люди стверджують, що доброта вище справедливості. І це правда. Але в даному випадку мова йде, власне, не про акт доброти чи милосердя по відношенню до Віктора Януковича, суддею якому буде власна совість і Бог. Мова йде про інше. Дуже прагматичні речі. Без емоцій.

Країна помилилася в своєму виборі. Для багатьох ця помилка була очевидною ще до виборів. Але сталося так, як сталося. І треба якось вигрібати. Й шукати оптимальний варіант, який найперше передбачатиме мирний перехід влади. Це – найголовніше. Людські життя вартують більше ніж усе Межигір'я з усіма його золотими унітазами (та й Межигір'я, до речі, не належить безпосередньо президенту). Загнаному звіру треба забезпечити вихід із пастки. Хай навіть цю пастку він сам для себе спорудив. І якщо не забезпечити вихід – це може бути дуже небезпечно. Для всіх. Тому треба думати й вирішувати якомога швидше.

Проблема настільки серйозна й актуальна, що над її розв'язком нині  б'ються політики ледь не в усіх столицях Європи й Північної Америки. Але розв'язати власну проблему можуть лише самі українці. І їхні молоді політики. У них є шанс проявити державну мудрість і національну відповідальність. І було б чудово, якби вони цим шансом скористалися. Всі. Чи не так?