Країна чекає від Віктора Януковича вчинку

Відновлення дії Конституції 2004-го року здатне розв'язати громадянський кофлікт в Україні

Нині як вітчизняні, так і зарубіжні політики, громадські діячі, правники все частіше приходять до висновку, що припинити протистояння в Україні здатне відновлення дії Конституції в редакції від 8 грудня 2004 року.

 І громадська думка схиляється саме до такого варіанту. Найперша його перевага в тому, що швидко поновити порушений баланс влади в країні можливо лише за допомогою Верховної Ради, котра простою більшістю голосів проголосить Акт відновлення дії Конституції 2004 року.

При тому, що всі згодні, що даний Акт не бездоганний в правовому відношенні. Але серйозно вести мову про абсолютну юридичну відповідність положенням багато разів згвалтованої української Конституції не випадає. Але й конституції приймаються для того, щоб ефективно розв'язувати всі нагальні проблеми суспільства й країни, а не доводити їх ледь не до громадянського конфлікту.

Крім того, якщо рішення Конституційного суду від 30 вересня 2010 року, котре повернуло фактично дію Конституції 1996 року, імплементувалося не у визначений самим Основним Законом спосіб (ухвалення конституційних змін в парламенті на двох сесіях 2/3 голосів парламентарів), то чому нині рішення Верховної Ради може бути менш легітимним? Тим більше, коли це питання без сумніву пов'язане з проблемою життєдіяльності й виживання країни. 

Але при всій, здавалося б, очевидності саме такого шляху, навряд чи він виявиться простим. Проти поновлення дії Конституції 2004 року повстане вся наближена до чинного президента команда, оскільки практично залишається без впливу на парламент, уряд і, найголовніше, бюджет, котрі відправляються в самостійне плавання. А без вільного розпорядженням державним бюджетом чергові президентські вибори їм найшвидше не виграти. Бо й вітчизняні олігархи під різними приводами не візьмуться фінансувати їхню кампанію. Рахувати ж бюлетені за допомогою славнозвісного “Беркуту” по всій країні не вийде. Не вистачить бійців. Та й з підрахунками у них, схоже, не все гаразд.  

Ще президент може блокувати всі рішення парламенту й уряду. Так, може. Але Віктор Ющенко красномовно довів, що цей шлях веде до безумовного програшу. 

Крім того, за положенням Конституції 2004 року вибори мають відбутися вже на початку нинішньої осені. І якщо вже зараз канали Коломойського й Пінчука фактично не бояться санкцій до їхніх власників і досить об'єктивно висвітлюють події, що відбуваються в країні в усій їхній жахливій картині щодо дій команди президента, то коли вони відчують по-справжньому запах крові — почнеться дуже серйозна інформаційна артпідготовка по позиціях Віктора Януковича. Адже президент все зробив для того, щоб скомпрометувати себе як в очах власного народу, так і в очах світової спільноти.

Власне він вже втратив шанс навіть на проголошення в країні диктатури, бо його однозначно не підтримають олігархи — колись основна надія і опора. Що залишається? Упиратися до останнього патрона й тягнути час, раптом якось пронесе. Так, цей шлях просто примітивний. Але як не дивно Віктор Федорович ним уже ходив. Сьогодні за великим рахунком залишається лише одне: як пом'якшити собі відхід й виторгувати хоч якусь амністію. 

По-перше, безумовно погодитися на Конституцію 2004 року. 

По-друге, віддати право формувати уряд і не заважати новій команді. Більше того, сприяти їй всіма силами як ніби своїй.  

По-третє, позбутися всіх нинішніх радників. 

По-четверте, погодитися на угоду про асоціацію з ЄС і негайно підписати відповідний акт. Його ініціатива в цьому питання принаймні до певної міри зв'яже руки російським лідерам, котрі погрожують країні великими санкціями в разі повернення до євроінтеграції.  

По-п'яте, створити незалежну комісію, котра б з'ясувала, виявила й покарала всіх причетних до відверто геноцидних дій впродовж 2013-2014 року в Україні. 

По-шосте, найважче. Відмовитися від балотування в наступній президентській кампанії й підтримати лідера опозиції.  

Це було б круто. Це було б мудро, достойно й мужньо. Й далекоглядно. Чи зважиться Віктор Янукович на такий шлях? Чи обере заплутані манівці протистояння, котрі доведуть його, всю його сім'ю і все оточення до великого краху? На крилах “Беркуту” він далеко не відлетить. І не треба себе марно тішити, що разом із собою завалить всю країну. Країна ще не таке витримувала. І вистояла. А його президентство вже завершилося. І він мимохіть багато чому навчив українців. Шкода лише, що це знання прийшло з допомогою тяжких жертв. Але важкий досвід — це теж досвід. Треба і цим втішитися. А ще тими перспективами, котрі можуть відкритися. Для всього народу. І навіть для нього. Чи не так?