Плач по Миколі Азарову

Україна осиротіла відправивши на відпочинок великого державотворця, патріота-соборника, оригінального економіста й геніального управлінця.

Такого як Микола Янович у нас уже більше ніколи не буде. Він врятував країну від “папєрєдніков”, які довели країну ледь не до краху. А він взяв і підняв її, і зробив практично квітучою. Хоч цього абсолютно не розуміють продажні соціологи й буржуазні рейтингові агенції, котрі прагнуть повсякчас принизити його титанічні старання. І розповідають всьому світу, що мовляв за урядування Азарова країна опустилася за всіма показниками до рівня африканських країн, що перебувають або в зоні стихійного лиха, або в стані громадянської війни. Брехуни! У нас ніякої війни немає!  

Щоправда два місяці тому почалася невелика революція, котра паралізувала нині вже півкраїни. Щотижня на вулиці столиці виходять по кілька сотень тисяч озлоблених і ненаситних киян-свідомитів та кричать “Банду геть!”. Але то усе лукаві дії невдах-опозиціонерів, котрі всіма правдами й неправдами рвуться до влади. Народ задоволений!

Так, щоб утримати соціально-економічне становище потрібно було вжити деякі нестандартні превентивні заходи. Найперше, посадили за грати Тимошенко, котра геть розвалила економіку, але передала їм непоганий золотовалютний резерв, який її чудом удалось підняти на непристойну для країни величину в 38 мільярдів доларів США. От вони і подумали: а нащо Україні стільки грошей, що лежать без діла? І трохи взяли звідти. Ну, не зовсім трохи. У декого апетити розігралися так, що ледь вдалося зупинитись на 18 мільярдах. Але все це ж для людей! Гаразд, не для всіх. А хіба донецькі не люди?! Та вони бідні такі нагорьовані, в таких умовах жили, що нехай хоч нині порозкошують.  

По-друге, всі негаразди звалили на “папєрєдніков”. Тобто на Тимошенко і залишки її команди. Це досить довго працювало. Але згодом почало давати збої. А тут ще як назло несприятлива зовнішньоекономічна коньюктура. Та й власна команда, якщо чесно, то знахабніла до краю. Не вся. Всю довелося поставити на місце. Бо в Лідера з'явилися нові цілі й нові пестунчики. За кілька років жовтороті вирішили стати доларовими мільярдерами. І брали всіма силами його за горло. Він не дуже упирався, бо мав від Лідера завдання сприяти.

Довелося пустити під ніж практично весь середній клас. Та що там середній клас! Своїх довелося роздягти до нитки, щоб декого одягти по вищому класу й справити йому гарненький статок. 

Формула, що в усьому винна Тимошенко, бо уклала з Путіним кабальну угоду по газу, для багатьох людей спрацювала. Хоча якщо чесно, то справа для держави врешті не скільки в ціні, як у кількості взятого й спожитого газу. А його, виявилося, можна використовувати вдвічі менше. Тому й платити уряду Азарова щомісяця доводилося не набагато більше як це робив уряд Тимошенко. Але то вже деталі, на які звертають увагу тільки фахівці.

Врешті, найоб'єктивнішу оцінку управлінським здібностям Миколи Яновича та його високопрофесійній команді дав не хто інший як сам вельмишановний Володимир Володимирович Путін, який після оголошення відставки Азарова меланхолійно поставив риторичне запитання. “Раніше Україна не платила останні місяці за газ, бо ціна була високою. А чому вона зараз не платить, коли ціна у півтора рази зменшилася?”  

Справді, чому? Чи не тому, що команда професіоналів на чолі з Миколою Яновичем Азаровим своїм вмілим господарюванням довела країну практично до дефолту. А тепер ще й прагнуть скинути всю відповідальність за катастрофічний стан держави на бідного Арсенія Яценюка. І добре, що опозиціонер відмовився від такої великої честі. Бо якщо вже й відповідати, то одразу за все. Але президент готовий йому віддати лише відповідальність. 

Крім того, країна перебуває в стані цивілізаційного протистояння. Один з цих напрямків очолює президент і колишній вже прем'єр-міністр. І справедливо було б дати їм довести переваги свого вибору й свого рівня управління. В цьому має переконатися їхній електорат. І дуже шкода, що в останю хвилину вдалося зіскочити з підніжки поїзда, що рухається в прірву, пану Азарову, котрий фактично тримав у руках важелі управління. І то вже інша справа, що він не сам приймав рішення повернути в ту чи іншу сторону. Робилося це все ж його руками.   

Але якщо президент дав можливість Миколі Яновичу зіскочити з палаючого потяга, то, може, він на себе візьме всю відповідальність за курс і країну? Власне, ця відповідальність на ньому й так лежить. Незрозуміло лише, з ким він зараз цю відповідальність розділить? Щось небагато охочих підставити плече чи підставитись. А втім дурне діло не хитре. Чи не так?