Прощай Крим! Ненадовго. Росія — назавжди!

Українцям слід змиритися, що півострів незабаром стане для них недосяжним островом. Але немає лиха без добра!

Справді, українці надто зациклилися на Криму. На жаль, стратегічно це вже програшний варіант. Якщо кримчани в масі своїй байдуже сприймають анексію півострова, то чи варто Україні продовжувати насильно втримувати те, чого вона військовою силою втримати не може, наражаючи себе і світ на непрогнозовану реакцію кремлівських шизофреників?!

Очевидно, слід погодитися й заспокоїтися на даному етапі на проміжних результатах. Програшний бій — це ще не програшна війна. Якщо це плата за остаточний розрив з ланцюгами метрополії, то її треба негайно зробити й закріпити те, що вдалося зберегти. Тим більше, що на цьому шляху країна здобула моральних переваг значно більше, ніж втратила територіальних.

Звичайно, слід бути до кінця чесними з кримчанами й відверто попередити їх, що, по-перше, Україна ніколи не визнає анексію в якій би обгортці вона не подавалася. І якщо колись Крим передумає, то Україна готова буде розглянути їхнє повернення. На українських, звичайно, умовах.

По-друге, оскільки Україна зазнала відвертого військового вторгнення, що спричинили моральні й економічні збитки, то Київ не може нині й надалі забезпечувати Крим ні дніпровською водою, ні електроенергією, ні газом. Все це має робити Росія, до якої вони воліють нині приєднатися. І хай їм Бог в цьому допомагає!

Але якщо їм хоч трохи просвітліє в голові, то вони мають оглянути довкола й познайомитися з тим, що трапилося з Абхазією в аналогічному випадку? Нині це забуте Богом місце, яке оминають люди десятою дорогою, а жирують там лише кілька товстих місцевих котів-князьків, що отримують від Москви убогі срібники за свою зраду. Не треба бути великим пророком, щоб спрогнозувати щось подібне й у Криму. Інвестиції не прийдуть в сіру зону з невизначеним територіальним статусом. А про подачки з нової метрополії можна особливо не мріяти, бо в Кремля найближчим часом будуть ну дуже великі економічні проблеми. Бо ніхто йому в нинішньому цивілізованому світі не подарує настільки грубого й безапеляційного нехтуваннями законами сучасного світу.

Зрозуміло, що Москва має усвідомити, що після анексії чужої території, здійсненої у відверто ганебний і брутальний спосіб, який не сприйме ніхто в світі (з осудом виступили навіть Казахстан, Білорусія і Китай), Київ має моральне право відмовитися від повернення боргів Російській Федерації. А це десь 37 млрд. доларів США. І, крім того, звернутися до міжнародних судових інституцій з позовом про відшкодування моральних та економічних збитків, нанесеним брутальними загарбниками. Сума це може бути просто астрономічною.

Звичайно, на перших порах Україні буде дуже важко, адже вона відповідальна й має все зробити, щоб забезпечити життя тих, хто лишався вірним їй до кінця. Це стосується і забезпечення житлом тих, хто захоче з місцевих жителів виїхати на материкову Україну. І надання соціальної допомоги тим, хто з тих чи інших причин лишається в Криму. Вірні ж присязі військовослужбовці ВМС України заслуговують на пріоритетну підтримку й повне забезпечення.

Перед кримськими татарами Україна має особливо вибачитися. Вона й досі не дуже допомагала цьому горьованому народу закріпитися на власній території, звідки його було варварським способом виселено в 1944 році. І нині не змогла виправдати їхні сподівання. Треба думати, що в майбутньому українці врахують свої помилки. 

Пан Путін, отримавши чергове фіаско від спроби затягнути Україну якщо не в “русский мир”, то в Митний Союз, остаточно втратив відчуття реальності, кинувши Росію у великі випробування. Маленький Крим може виявитися для великої Росії непідйомним випробуванням. Імперська Росія може просто не проковтнути і вдавитися цим маленьким, але ласим шматочком землі. Імперії не шкода, а росіяни, врешті, мають колись прокинутися від чарівного сну. Вони вже в 21 столітті, а поводять себе ніби залишилися в 16.

Невже імперський синдром не лікується? Україна вже здається вилікувалася від рабства. І це чудово. Чи не так?