Опозиція: скандал як очищення

Чим більше з’ясовуватиметься правда у діях і намірах опозиціонерів, тим чистішою і чеснішою буде наступна влада.

Давно не було скандалів у благородному сімействі вітчизняної опозиції. І це непокоїло. Щось зовсім не характерно для конкурентної української політики і для амбітних вождів молодої політичної еліти.  

А на Майдані всі три лідери опозиційних парламентських фракцій взагалі демонстрували чудеса єдності й відсутності будь-яких суперечностей. Спільна програма, спільні дії, спільний кандидат у президенти.  

Щоправда, участь у наступних виборах президента бачилася всіма дещо по-різному. Але це не особливо насторожувало. Крім одного: саме представник «Батьківщини» вніс законопроект, негайно прийнятий більшістю, який фактично ставить хрест на майбутньому балотуванні Віталія Кличка. А хто вслід за ним іде? Правильно, нинішній лідер «Батьківщини» Арсеній Яценюк. От вам і єдність, і демонстративна дружба.  

Потім, щоправда, було спростування «Батьківщини» і ствердження, що це фальсифікація і їхній колега такого пункту не вносив. Це зробив хтось інший. Були навіть згодом якісь з’ясування й слідчі дії. Але поки це нічого не дало. Й найшвидше вже не дасть. А закон, що фактично позбавляє Віталія участі в президентських перегонах, уже прийнятий і підписаний чинним президентом.  

І, схоже, Кличко як найвірогідніший переможець майбутніх президентських перегонів, нині може відпочивати. І... підтримувати свого друга Арсенія. Якому нічого не загрожує. Крім реальної можливості програти вибори. Бо якщо відбудуться брутальні фальсифікації під час виборів, що цілком вірогідно, то за Віталія Кличка найшвидше народ вийде знов на Майдан. А за Арсенія Яценюка – проблематично. Всі дослідження показують, що не дуже його народ охоче сприймає. Не дуже йому довіряють. Чомусь.  

Останніми днями ЗМІ переповнені реакцією на скандал у таборі опозиції, пов’язаний із конфліктом між лідером ОП Арсенієм Яценюком і третім номером виборчого списку «Батьківщини» народним депутатом Анатолієм Гриценком. Арсенію Петровичу вже давно не подобалося, що Гриценко вічно озвучував всі конфлікти й досить різко критикував його самого або за бездіяльність, або за погану діяльність. І критикував, як правило, справедливо. Але всім не подобалося, що надто гучно. Можна було б тихіше.  

Цим конфліктним стосункам уже кілька років. Вони, врешті, мали чимось закінчитися. Закінчилися гучним скандалом. В результаті якого Анатолій Степанович рвонув по-серйозному, звинувативши Яценюка в тому, що той знав, але приховав від колег підготовку брутального розгону Майдану з 29 на 30 листопада. І це вже надто серйозне звинувачення. У випадку його підтвердження – на час написання цих рядків ще не було спростування від Арсенія Яценюка – чинному лідеру партії і фракції у парламенті наступлять непереливки.  

Подальше розгортання скандалу важко спрогнозувати. Більшість колег-депутатів прагнуть погасити й заспокоїти полум’я пристрастей. А найбільш вразливі вдаються взагалі до апокаліптичних сценаріїв.   Але невже було б значно краще, якби наші опозиціонери – надія нації – обмінювалися між собою компліментами й чимдуж хвалили один одного? Тим більше при відсутності реальних справ, нових ідей, свіжих ініціатив. І при цьому приховували громадсько значимі гріхи своїх лідерів і колег…

Уже одного приховували. І дохвалилися. Він враз забронзовів і перетворився в месію, кожне слово і дія якого божественна і священна. Тому всі мають його слухати й робити як він скаже. До чого це привело – всі добре знають. Тож чим більше наші опозиціонери нині критикуватимуть (безперечно справедливо й за діло!) один одного, чим більше ми дізнаємося правди про їхні діла й наміри – тим чистішою і чеснішою буде наша наступна влада. Чи не так?