Анатолій Гриценко: із полковників – у генерали

Заборонивши участь у власних засіданнях одному зі своїх лідерів, фракція «Батьківщини» зробила фатальну помилку, котра їй дорого коштуватиме.

Відповідь колегам по фракції від Гриценка була досить прогнозованою. Заява про вихід. «У зв’язку з неможливістю впливати на рішення, що приймаються».  

Взагалі заявою про вихід із фракції «Батьківщина» за подібного формулювання нікого нині не здивуєш. Як не прикро це визнавати, але навіть після зміни фактичного лідера, коли партію очолив Арсеній Яценюк, у «Батьківщині» мало що змінилося. Вождистський принцип її побудови й функціонування, коли рішення приймаються кулуарно кількома наближеними до першої особи людьми і потім оголошуються до виконання всіма іншими – хибний по своїй суті. І обов’язково приводить до конфліктів.  

 Були конфлікти й за безпосереднього лідерства в партії Юлії Тимошенко. Але людина дії, вона виправдовувалася необхідністю прийняття оперативних рішень, що забезпечували б стратегічну ініціативу.  

Із цим твердженням і тоді можна було сперечатися. Ніяких стратегічних ініціатив досягнуто особливо не було. Крім увиразнення яскравої харизми лідерки, її відваги й відчайдушності, що інколи призводили й до зворотного ефекту, як у випадку з поведінкою на судових засіданнях. Але й без цього сумно було спостерігати як мізки партії – Володимир Полохало, Микола Томенко, Сергій Соболєв, Володимир Філенко й багато інших – використовувалися не для розробки тактичних і стратегічних рішень, а як жива сила для блокування чи то президії, чи щитових. Виправдовувалися тим, що в умовах практично бойових дій суперники іншої мови крім фізичного спротиву не розуміють. І до певної міри це справді було так.  

Згодом ця практика кулуарних рішень та ігнорування думки однопартійців та колег по фракції, що спочатку використовувалася лише в деяких випадках, стала загальною практикою.   Власне, це не «здобуток» лише «Батьківщини».

Так формуються й функціонують нині всі партії. Від комуністичної і ПР до «Удару» та «Свободи». Просто деякі й не приховують свій централізм, тому до них не великі й претензії. А «Батьківщина», що не втомлюється підкреслювати свою демократичність на словах, несе постійні репутаційні втрати, оскільки не підтверджує слова ділом.  

Отже, фракція практично одноголосно (за виключенням кількох, хто утримався) проголосувала за недопущення Анатолія Гриценка на свої засідання. Прес-служба «Батьківщини» підкреслила: «Присутні обурилися критичними висловлюваннями Гриценка на адресу Майдану та нарікали на його стійку нездатність до командної роботи та участь в інформаційних війнах проти власної фракції».  

Я уважно переглянув всі пости, блоги й інтерв’ю Анатолія Степановича. Члени фракції надто ніжні й вразливі, коли зауваження Гриценка про те, що кількість постійних учасників Майдану останнім часом зменшилася, сприймають як критику святого. Майдан поступово перестає бути масовим і це – доконаний факт, що є реакцією учасників руху опору на пасивність і розгубленість лідерів опозиції.  

Про участь Гриценка в інформаційних війнах проти опозиції – це вже зовсім негарно. Такі висловлювання не роблять честі ні тим, хто це писав, ні тим, хто їм це диктував.  

Що ж до «стійкої нездатності в командній роботі», то про яку власне «командну роботу» йдеться? Такої командної роботи в лавах «Батьківщини» ми не бачили вже багато років. Вожді партії все для цього зробили. А тримається все там лише на авторитеті лідерки, котра нині у в’язниці при абсолютно пасивній участі членів власної партії і їхніх симпатиків.  

У автора є підозра, що три чверті фракції «Батьківщина» в душі із заздрістю спостерігають за діями й словами справжнього полковника, котрий дозволяє собі розкіш мати власну думку й діє без оглядки на майбутні вибори, де його можуть не запросити знову до списків знаменитої партії. Очевидно, вони такої розкоші собі дозволити не можуть, бо не мислять себе вже поза «політикумом», де добре пригрілися під боком у пасіонарної особистості пані Тимошенко. Тому й ведуть себе покірно й пасивно, мовчазно підтримуючи свого нового лідера, котрий, здається, найперше що освоїв на новій посаді, то це недоліки свого попередника. Точніше – попередниці. І, здається, повторює їх як власні досягнення. При масі безперечно позитивних рис, котрі набув за свої молоді роки Арсеній Петрович.  

Рішення членів фракції «Батьківщина» про недопуск на свої засідання третього номера виборчого списку об’єднаної опозиції видається не просто помилковим, а фатально помилковим. Якщо вони не змогли переконати свого колегу – розумного й чесного політика, котрого свого часу не зіпсувала влада, то кого вони взагалі можуть переконати?

Тому видається, що даний акт інтелектуального безсилля лише вивів Анатолія Гриценка із розряду полковників прямо у генерали. Інше питання, як він цим скористається: буде генералом у запасі чи бойовим генералом. Досі він великих владних амбіцій не мав. А шкода. Чи не так?