Журналісти оголошують війну українському олігархату

20 лютого в НСЖУ розпочав роботу Київський прес-клуб, створивши інформаційно-інтелектуальну платформу антиолігархічного фронту

Україна в останні роки перетворилася в країну контрастів. Тут живуть і найбідніші люди в Європі, і найбагатші. І як дуже багаті не намагаються відгородитися від бідних високими парканами й нездоланими мурами, за якими розташовуються розкішні палаци й замки, проте все ж вони живуть поруч.

Зрозуміло, що навіть у такій великій країні, де за великим рахунком знищено промислове виробництво й залишається лише розпродувати природні ресурси, не може бути дуже багатих людей. 2-3% так званих олігархів не можуть бути абсолютно спокійними за своє майбутнє, оскільки за їхніми парканами ходять 90% співвітчизників, готових при найменшій нагоді з радістю пустити півня своїм новоспеченим сусідам-багатіям.

Тому об`єктивно в змінах в Україні нинішнього стану зацікавлені всі. Від дуже бідних до дуже багатих. Може, дуже багаті навіть хочуть більше. Бо їм справді є що втрачати.

Але як не дивно, серйозний рух за радикальні зміни нікому розпочати. Влада задоволена тим, що нині має, і прагне якомога довше зберегти важелі управління, що дають змогу «продерибанити» ще кілька десятків чи сотень державного бюджету.

Олігархи нині дуже настрахані, бо молоді й голодні вовки при владі хапають все, що можна вхопити, і готові сьогодні-завтра загризти й старих жирних котів. Крім того, ці молодики вже налаштували проти себе пів-світу й в нестримному шалі погоні за здобиччю, нарвуться на світові санкції. Що вдарить перш за все по олігархах.

Проте, хоч олігархи і вкрай незадоволені, але мовчатимуть до кінця. І вони за визначенням не можуть бути генераторами якщо не революційних, то навіть еволюційних змін. Нині вони з усіх сил прагнуть законсервувати те, що є. Назавжди. Навіки! Щоб вистачило і їхнім дітям, і онукам, і правнукам, і правнукам правнуків…

Політичні партії настільки пов`язанні з великим бізнесом, з їхніми грошима, що теж не розглядаються як ініціатори фундаментальних змін. «Свобода» ніби й пропонує радикальні проекти на кшталт комуністичної експропріації, але наслідки від таких пропонованих українськими націоналістами змін просто не прогнозовані. Тому все це найшвидше передвиборний трюк, який вони навіть у парламентських перегонах не дуже афішували, а нині просто забули.

Саме тому група київських журналістів на базі Громадського об`єднання «Київський прес-клуб» при підтримці Національної спілки журналістів та за участю ГО «Київський форум» і пропонує створити інформаційно-інтелектуальну платформу для пошуку й подальшої пропаганди ідей антиолігархічного спрямування. І виносить на розгляд проект «Перезавантаження: від кланово-олігархічної системи – до справедливого суспільства».

Нині прес-клуб вже має свій сайт, де кожен бажаючий може познайомитися з взятими до обговорення проектами. Як і з банком ідей модернізації країни в різних напрямках та сферах.

Перше засідання Київського прес-клубу 20 лютого обговорювало тему «(Не)Справедливість по-українськи: як побудувати правову, соціальну державу?» Як і слід було очікувати, тема не особливо зацікавила політиків і парламентарів, зайнятих дискусіями, яку кнопку як ліпше натискати і в якій сорочці при цьому бути? Звичайно це дуже серйозні теми й не випадає відриватися від них на міркування про те, чому Україна при їхній безпосередній участі перетворилася в одну з найнесправедливіших країн у Європі, де розрив між 10% багатих і 10% бідний сягає 40-50 разів, а в демократичному правовому світі цей розрив лише у 5-7 разів. З усіма наслідками, що витікають звідси.

Як на мій погляд – одного з ініціаторів проекту й співведучого першого засідання – розмова щодо справедливості по-українськи вийшла доволі мудрою й цікавою. Перш за все завдяки експертам – відомому соціологу Євгену Головасі, знаному історику Владиславу Верстюку, політологу Костю Матвієнку, координатору Громадського руху «Спільна справа» Олександру Данилюку, голові Федерації профспілок України Юрію Кулику.

Інколи аж занадто гострою зі сплесками емоцій. Але дуже добре, що не було байдужих.

Сподіваємося, що їх і не буде. І дуже розраховуємо на підтримку нашого починання колег й експертного товариства. Справа того варта, чи не так?

Тема наступного зібрання: «Легітимізація великої приватизації 90-их років як один із радикальних методів виходу з кланово-олігархічного стану країни».