Кінець блефу професіоналів

З чим прийшла команда «ефективних донецьких управлінців» на чолі з Віктором Януковичам до початку нової президентської кампанії?

Найбільше й найвагоміше досягнення – успішне проведення Євро-2012. Справді, відремонтовані дороги, побудовані готелі, стадіони. Багато що з цього – предмети не першої необхідності, але вони залишаються «на вирост», то нехай собі будуть.

Національному банку й уряду вдалося втримати гривню. Економісти, щоправда, стверджують, що в цьому нічого доброго для економіки немає, але народ стабільність грошей вітає. Вдалося підняти трохи зарплати й пенсії для широкого загалу. Ну зовсім на символічні сотки, але й вони приємні.

Все останнє не настільки оптимістичне.

І найперше – провал переговорів із Росією про енергопостачання й непідписання значно лояльнішої до України газової угоди, про що твердо обіцяв Віктор Янукович напередодні свого обрання президентом. Російські лідери елементарно «розвели» Віктора Федоровича в Харкові, пообіцявши суттєві знижки на газ, якщо він пролонгує угоду на перебування Чорноморського флоту в Севастополі ще на надцять років. Янукович повірив. І перевів угоду про постачання газу в Україну, котра була укладена за участі Тимошенко в 2009 році між господарюючими суб`єктами, в ранг міждержавної. І Україна нині платить за газ найвищу ціну в Європі. І при цьому сварить одну Тимошенко. А пан Путін задоволено посміхається, тримаючи руку тепер уже на горлі в Януковича, й примушуючи до вступу в МС.

Наступна невдача – відтермінування на невизначений час підписання угоди про асоціацію з ЄС. В принципі підписати її мали ще наприкінці нинішнього року. Проте політичні переслідування опонентів, ув`язнення колишніх керівників уряду за вигаданими й відверто сфальшованими підставами, проведення досить брудних і нечесних парламентських виборів відклали цей процес на невизначений час. Поки підписання про асоціацію й вільну торгівлю з ЄС призначено на листопад наступного року. Але в тому випадку як Україна виконає кілька обов`язкових умов. У тому числі й випустить із-за ґрат політичних в`язнів Тимошенко й Луценка.

Українська влада вустами урядовців пообіцяла виконати ці умови. Але проблема в тім, що зробить це в останню чергу. Тобто перед розстрілом. Такий красивий жест президента як помилування, що міг би принести йому чимало моральних і політичних дивідендів, просто не розглядається, оскільки нереальний. Отож, найшвидше асоціації українцям не варто чекати. Як і послаблення візового режиму.

Останній рік приніс кілька гучних скандалів із ганебними оборудками українського уряду. Спочатку насмішили світ контракти, зініційовані й проведені міністром енергетики Бойком із купівлею в Сингапурі вдвічі дорожчих від ринкових цін знаменитих тепер бурильних вишок. Але якщо чесно, то цей контракт не дуже всіх насмішив, оскільки до подібної практики вже всі звикли й сприймають її як даність. А от швидкісні поїзди Hyundai колишнього міністра Колеснікова вже значно очевидніше продемонстрували перш за все українцям високий професіоналізм й господарський хист керівників уряду. Варто було лише проїхатися й постояти в полі по 2-3 години, або взагалі не виїхати чи не доїхати, позаяк згадана корейська чудо техніка постійно ламається.

Але всі ці вікопомні управлінські рішення чудових донецьких професіоналів у долю не йдуть з геніальним витвором блискучого авантюриста й одного з колишніх помітних дійових осіб Помаранчевої революції пана Каськіва, котрий нині на службі в регіоналів, і в присутності прем`єра Азарова підписав угоду щодо управління консорціумом із будівництва LNG-терміналу на 1,1 мільярда доларів з… інструктором із лижного туризму. А весь гомеричний сміх у тому, що іспанська компанія Gas Natural Fenosa, від імені якої й мала відбутися ця оборудка, виявляється поняття не має ні хто такий Каськів, ні хто таки Бойко, ні хто такий Азаров. Не кажучи вже про сам проект.

Не дуже потішили українців і широкорозрекламовані реформи команди професіоналів, котрі виявилися пустими обіцянками й примітивною імітацією. Й нічого спільного не мали зі структурними змінами й сприянням ділової активності. Податкові реформи привели до того, що середній і малий бізнес практично знищено на користь великих олігархічних структур. Судочинство стало повністю сервільним і керованим із владних кабінетів, що в свою чергу розкрило шлях до нового розгулу рейдерства під проводом «смотрящих» від влади.

А Пенсійна реформа перетворилася в елементарний грабунок серед білого дня тисячі пенсіонерів і до того ж не принесла будь-яких бажаних для казни позитивних результатів.

Золотовалютні резерви завдяки успішній роботі все тієї ж команди професіоналів лише в нинішньому році зменшилися на 8 мільярдів і досягли критичної позначки в 24 млрд. Примітно, що регіонали отримали господарство від Юлії Тимошенко в 2010 році після лютої світової економічної кризи, що надзвичайно вдарила Україну, в розмірі 35 млрд. золотовалютних запасів. Мінус 11 мільярдів – ось ціна стабільності влади.

Як відзначають зарубіжні експерти, лише за два попередні роки донецького управління з України виведено на офшорні рахунки українських олігархів і банків близько 54 мільярди доларів США. То ж на якій підставі українці хочуть бачити країну багатою, а себе заможними? Ірраціонально. Але не перестають вірити в черговий блеф професіоналів, котрі впевнені, що мають правити вічно. Але такого не буває.

Нині так склалися обставини, що влада професіоналів сама себе загнала в глухий кут. Наступного року треба віддати по позиках близько 12 млрд. доларів. Лише 6 млрд. – МВФ. І надати ці кошти, щоб врятувати Україну від неминучих соціальних катаклізмів зможе лише Захід, котрий має такі ресурси й не зацікавлений у перетворенні України в провінцію Російської імперії. Отже, Україна змушена бути йти на поступки Заходу й реалізовувати відповідні реформи. Якщо ми самі не здатні це зробити, то нас змусять. Така неминуча позитивна логіка розвитку подій. Тож сподіватимемося, що наступний рік – час суттєвих перемін. Чи не так?