Герої, провокатори чи актори?

Досі влада найчастіше дурила електорат обіцянками матеріальних благ. Рідше – погрозами відняти ці блага. А нині провокує мовою.

Мовна технологія не нова. Це вже було. І треба сказати, спрацьовувало. Так чому ж відмовлятися від того, що й раніше добре працювало й приносило непогані результати? Звичайно, якби наступило «покращення» – не треба було б до цього повертатися. Але коли те «покращення» упало до глибоких кишень ідеологів і керівників нової влади, котрі не дуже охочі ділитися з власним електоратом, доводиться згадувати минулі успішні наробки. Для цього варто лише знайти «буйних» спікерів, здатних добре зіграти роль ідеологічних провідників упослідженої російської мови.

Але в будь-якому випадку зробити ставку в боротьбі за голоси виборців на Законопроект «Про основи державної мовної політики», розроблений Сергієм Ківаловим і Вадимом Колесніченком та активно підтриманий Інною Богословською, схожий на жест відчаю. Ну, нічим більше крити. Покращення не настало, країна на межі міжнародної ізоляції, російські керівники відверто зневажають нинішніх українських і ні на які поступки не йдуть. Ну а Європа, ображена політичними репресіями в Україні, незабаром грюкне перед носом Януковича і Ко дверима з наступними досить жорсткими діями.

Але владу в парламенті віддавати не можна в будь-якому випадку! Інакше все розсиплеться. От і залишається перевірена стара зброя у вигляді згаданого Законопроекту. Але й готувати (чи представляти) його доручають одним із найодіозніших депутатів, поява яких на екранах вже викликає шалене роздратування у чималої частини країни. Здавалося б, тут треба м`якенько, лагідно, вкрадливо, турботливо. Делікатна проблема.

Варто все-таки подякувати пані Богословській за те, що вона є. Інна Германівна справді надзвичайне явище в нашому політикумі. Вона має унікальний талант акумулювати на собі ненависть. А образи й прокльони на свою адресу переадресовувати владі. А отже, на наших очах відбувається надзвичайно оригінальний експеримент. Ось тільки чим експериментуємо, панове?

На перший погляд створюється стійке враження, що пані Богословській добре платять в таборі опозиції. Адже навіть неозброєним соціологічними замірами оком видно, що вона об`єктивно працює проти влади. Справді, така кількість люті й ненависті, які вона легко може викликати з будь-якого приводу, просто захоплює її можливостями.

Здавалося б, для успіху цього нехитрого способу, який вже не раз доводив свою ефективність, слід нині знайти свіжих і бажано авторитетних спікерів й із їхньою допомогою спробувати реанімувати залежалий товар й дати йому другий подих. Але в бій знову йдуть Богословська, Ківалов і Колесніченко. Люди з небездоганною репутацією. Навіщо?

Так, мова не йде про прийняття цього Законопроекту. Адже він – як стверджують зарубіжні й вітчизняні спеціалісти – без сумніву спрямований на підрив статусу української мови як державної. Аргументи з приводу приведення вітчизняного мовного законодавства у відповідність з Європейською мовною хартією не витримують критики. Там йдеться про підтримку мов, що вимирають. Російську мову в Україні ніяк не назвеш вимираючою, з огляду хоча б на те, що 90% друкованої продукції в нашій державі нині здійснюється російською. Та й історичні обставини Україна має абсолютно своєрідні й такі, що вимагають особливого підходу. Не забуваймо й новий тренд в європейському політикумі, пов`язаний з необхідністю сьогоднішнього реального погляду на мультикультурність.

Як справедливо стверджують все ті ж спеціалісти, реалізація згаданого Законопроекту на практиці означатиме витіснення української з ужитку в усіх сфера публічного життя в більшості областей України. За цим неодмінно розпочинається процес федералізації країни. В українських умовах постане питання про цілісність держави.

Тобто Законопроект про мови при реалізації цілком здатен спричини небезпечні потрясіння. А потрясіння багатим людям, котрі представляють партію влади, ні до чого. Без сумніву, це на Банковій як і на Грушевського добре розуміють. Тому й виглядає це черговою елементарною провокацією електорату без досягнення поставленої мети. Під приводом захисту інтересів російськомовних громадян.

Насправді мова йде про захист інтересів правлячого класу, котрий нині керує країною. Як може. Чи як хоче. Але скільки можна вестися на провокації, організовуючи показові мордобої? Здається електорат Сходу це вже починає розуміти, відсторонено спостерігаючи за подіями у Києві. А от націонал-демократи з усіх сил підіграють своїм опонентам. Герої. Чи актори?