Купується місцевий електорат. (не)ДОРОГО

Парламентські вибори змусили владу знову заговорити про державний статус російської мови й підвищення соціальних стандартів. Але жодної копійки з щедрих обіцянок не заведено в бюджет. Звідки гроші?

Згідно зі стандартами ООН, за межею бідності в Україні 80% населення. А маніпулювання убогими хоч і гріх великий, але й велика спокуса. Що роздаватиме Уряд і з яких джерел – незрозуміло. Дефіцит бюджету Пенсійного фонду України у 2011 році склав 58 млрд. грн. Саме через катастрофічний брак коштів проведена пенсійна реформа, котра, врешті, завершилася банальним підняттям пенсійного віку та збільшенням страхового стажу для всіх на 10 років.

Врешті, ці нововведення пенсійної реформи абсолютно не змінили ситуації, бо дефіцит бюджету ПФ (разом із держдотаціями) у 2012 році складає все ті ж 58 млрд. грн. Так звідки взялися кошти для доплати пенсіонерам по 100 гривень? І скільки взагалі треба цих коштів?

Головний економіст президента Ірина Акімова вважає, що потрібно 8 млрд.грн. Віце-прем`єр і міністр соціальної політики Сергій Тигіпко наполягає на цифрі в 16 млрд. Голова уряду Азаров обіцяє виділити 25(!) млрд. Схоже, що урядовців уже абсолютні величини не хвилюють. 8, 16 чи 25 мільярдів гривень – не грає ніякої ролі. Головне – треба негайно заткнути рота шматком хліба 13,5 мільйонам пенсіонерів. А це радянські люди, котрі вміють цінити кожен шматок хліба. Вони й цьому радітимуть. Й саме вони прийдуть на виборчі дільниці і скажуть, хто буде завтра керувати країною.

Отже, на думку наших мудрих і високопрофесійних урядовців гроші на соціальні ініціативи є! Це – збільшення доходів від митних зборів та запровадження податку на багатство.

Що таке збільшення коштів від митних доходів досі не знає ніхто. В тому числі й Тігіпко з Акімовою. Можна лише здогадуватися, що це тупе збільшення навантаження на середній бізнес при оформленні митних операцій. Вже сьогодні це практично непомірний тягар. А далі – ще гірше.

Що можна отримати з податку на багатство відомство Сергія Леонідовича вже давно порахувало – 800 мільйонів гривень. Тобто, це по 5 грн. на пенсійного брата. А де 95 взяти?

Але й це ще півбіди. Ось де взяти гроші на повернення заощаджень 6 мільйонам громадян у формі «Вітіної тисячі», як було обіцяно президентом – це вже взагалі за межами здорового глузду.

Можна лише здогадуватися, що ця разова безглузда операція, започаткована колись Юлією Тимошенко, відбудеться за рахунок реструктуризації 3 млрд. дол., котрі має повернути Україна цього року МВФ. У цьому, схоже, були переконані й Азаров, і Тігіпко, й Хорошковський. Вони самі собі це нафантазували й повірили. Не виключено, що їм вдалося переконати в такій легкій перспективі й Януковича. Тому й була озвучена ініціатива. Щось треба було робити, далі тягнути нікуди, на носі вибори.

Але МВФ виявився незговірливим. Представники європейських структур прозоро натякнули українським урядовцям, що Захід справу хоче мати не тільки з діловими партнерами, але й з людьми, котрі поділяють їхні цінності й реально втілюють в життя загальноєвропейські стандарти. Чого не скажеш про нинішню владну команду, котра перейшла до кримінального переслідування своїх опонентів. Отож, послаблень їм не варто чекати.

Незабаром прийшли й перші результати. МВФ відмовив в реструктуризації боргу України, а 15 березня рейтингове агентство S&P понизило кредитний прогноз для України до «негативного». Тобто, інвестиції можливі лише з Кіпру. Але в цій ситуації й українсько-кіпрські бізнесмени подумають: чи варто повертати гроші в украй непередбачувану країну, котрою вони самі й керують?

Мудрі українці стверджують: Бог шельму мітить. Сергій Тигіпко впродовж минулої президентської кампанії, а потім і свого останнього урядування настільки активно переконував українців у популізмі попереднього уряду, що йому ледь не повірили. І молодий енергійний політик на цьому критично-оптимістичному шалі набрав одразу більше 10 відсотків рейтингу. Але коли сам за діло взявся, ось тоді народ по-справжньому й зрозумів, що таке популізм. І, до того ж, цинічний популізм, гартований славним комсомолом.

Але заради справедливості слід сказати, що Сергій Ленонідович у популізмі не веде перед. Микола Янович і Віктор Федорович упевнено займають перші рядки цього славного рейтингу. І Тигіпку до них ну дуже далеко. Крім того, вони займаються не просто відвертим популізмом, а ще й роблять це напрочуд відверто. Янукович перед поїздкою до Москви знову оголосив про необхідність надання російській мові статусу державної. Два роки мовчав, коли мав можливість цю свою не найрозумнішу ініціативу реалізувати. А зараз знову згадав. Перед виборами.

Отак цинізм потроху виростає в ранг державної політики. А підвищення соціальних стандартів українців стають розмінною і банальною передвиборчою технологією влади. Наскільки примітивною, настільки – не виключено – й ефективною. Розтин, тобто загальнонаціональні вибори покажуть, наскільки відверте знущання над підданими залишається ефективною зброєю владоможців. І чи не повернеться ця зброя бумерангом?