Громадська ініціатива САМ: випускання пари чи нова сила?

Без амбітних цілей, яскравих лідерів та конкретної програми надзвичайно потрібна й корисна для країни справа приречена на черговий свисток

Ідея, з популяризацією якої вже виступили Єгор Соболєв, Ігор Луценко, Володимир В`ятрович, дуже добра. Організація інтернет-середовища в питому громадську силу – нині цілком сучасний і вже якоюсь мірою випробуваний та ефективний спосіб впливу на певні процеси в країні. Приблизно про це на Корнеті вже кілька разів писав Вахтанг Кіпіані. Відгукнувся на оприлюднену ініціативу критичними, але розумними й слушними зауваженнями відомий політолог Кость Матвієнко. Привітав її й один із найперспективніших українських політиків Анатолій Гриценко.

Отож, ідея витає в повітрі й як помітний прояв громадського життя заслуговує щонайменше на увагу та підтримку. Але сувора українська дійсність свідчить, що українська інертність, недовірливість, заздрість та анархічність загубили вже не одну геніальну ідею.

Звертає увагу неймовірна скромність та приземленість намірів досить молодих, розумних та енергійних учасників ініціативи САМ. Зокрема, вони пропонують:

«Одразу взятися за справи, якими ми вже займаємося, зокрема:

- благоустрій свого двору, району, міста;

- боротьба зі шкідливими звичками й пропаганда здорового способу життя та дбайливого ставлення до природи;

- захист малого й середнього бізнесу;

- захист політичних в'язнів.»

Безумовно, все це дуже добрі й благородні наміри. Але ситуація в країні нині така, що подолавши в собі та серед найближчих шкідливі звички, благоустроївши власний двір, район, місто, ми ненароком можемо помітити, що живемо вже в іншій країні, з іншою назвою й іншими порядками. Й нашим благоустроєм не виключено користуватимемося не ми, а хтось інший. А нам запропонують (як це вже було неодноразово в українській історії) допомогти з благоустроєм Сибіру – сніг прибирати. А снігу там…

Отже, все, що досі робили ініціатори САМу – це дуже добре. І про це знають люди. Вони мають у більшій чи меншій мірі авторитет у власному середовищі. Та можуть більше. Значно більше.

Вони цілком здатні перевернути країну й суттєво допомогти а то й зовсім змінити нинішні еліти, котрі всі в один голос називають себе демократами й досі визначають правила життя. Вони дуже заплуталися не лише в дефініціях, а в суті процесів, що відбуваються в країні. Більшість із них уже давно власні інтереси як і власний гаманець маніакально плутають із державними. Їм треба допомогти зупинитися.

Отож, наміри в ініціаторів у боротьбі за здоровий спосіб життя європейські, наміри чудові. Але вони були б особливо гарні для якоїсь європейської невеликої країни, де вже років 200 не мінялися закони, й де панує соціальна гармонія й судова справедливість. Зрозуміле бажання молодих людей не пов`язуватися з нині чинними політичними силами, більшість із яких уже себе зовсім скомпрометувала. Але суть у тім, що не організувавшись в політичну силу – власну чи поєднавши зусилля з нескомпрометованою – вони будуть лише підмітати двори й боротися за чистоту парадних.

Не заявивши амбітну мету своєї діяльності, вони справді залишаться маргінальною Самостійною Анархічною Масовкою, котра не здатна буде притягувати здорові інтелектуальні сили й генерувати нові ідеї.

Не запропонувавши на самому початку своєї діяльності конкретну програму дій, що передбачатиме принципові й визначальні для України речі, це буде районна самодіяльність, запроваджена для зручного старту в стару політику кількох суперактивних САМівців, як це може здаватися нині деяким скептикам.

А програма молодої, амбітної, зацікавленої в здоровому розвитку держави сили мала б ставити хоча б такі завдання:

-         Злам системи олігархату, створеної злодійською й бездарною приватизацією, що породила купку непристойно багатих людей, але не породила ефективних власників. Проведення легітимації приватизації на основі британського досвіду уряду Тоні Блера, що переведе українських мільярдерів у стан мільйонерів із зобов`язанням негайної модернізації підприємств гірничо-металургійного й нафтохімічного комплексу;

-         Тотальна майнова й фінансова перевірка нинішніх та колишніх працівників державного апарату на предмет законності отримання власності;

-         Запровадження принципів ринкової соціально орієнтованої економіки, котра передбачає законодавче визначення відсотка заробітної плати в загальній сумі собівартості продукції, підняття цього відсотку з нинішніх 6-9 хоча б до східноєвропейських стандартів – 30-40%. А після збільшення надходжень до бюджету, чому сприятиме суттєве зменшення податку на заробітну плату, відповідно в 2-3 рази збільшується зарплата працівників бюджетної сфери;

-         Створення незалежної судової системи з використанням досвіду країн Східної Європи та рекомендацій ЄС;

-         Негайного запровадження незалежного громадського мовлення;

І т.д. Перелік можна продовжити. І можна змінити послідовність дій. Можна взагалі змінити пріоритети. Важливо інше: якщо ініціатори хочуть бути по-справжньому почутими – вони мають заявити глобальну програму, спрямовану на рішучу модернізацію країни. Молоді люди взагалі, даруйте, мають ставити надзавдання. Бо хтось таки має думати про велике. Чи й далі українці залишаться майстрами й господарями лише на власному хуторі?