Від Антиющенка до Антиянуковича

Ігнорування громадської думки й підкреслена брутальність дій свідчать, що чинна влади сама не піде, вона постійно кидає виклик, щоб їй допомогли

Українців часто звинувачують в ірраціональності вибору. Скажіть: а за гучними салоганами-обіцянками сучасних українських лідерів стоїть щось конкретно-раціональне? "Злодії мають сидіти в тюрмі!". "Багаті поділяться з бідними!". "Україна - для людей", "Покращення життя вже завтра!", "Дві мови - одна країна". Або вже зовсім привабливо-філософічне: "Справедливість є. За неї варто боротися!". І т.д.

Може тому господарем столиці двічі підряд стає дуже дивна людина з відверто кримінальними злодійськими нахилами. А президентами країни українці тричі підряд обирають людей, котрим за великим рахунком і кермо району до рук було давати не варто. Один із них віддав на пограбування і до того благеньке господарство. Другий - подарувавши народу надію, жорстоко обдурив. А останній жадібно поглинає залишки першого й другого.

Пройшло 2 роки практично царського правління країною Віктором Януковичем, якому вже ніхто не заважав. Результати цього правління вже очевидні: бідні стали значно біднішими, багаті - значно багатшими. Але якщо кожен чесно сам собі зізнається, то результат всі знали ще до обрання Януковича президентом. Питання: чому так голосували?

Трапилося так, що практично всі недоліки Ющенка були пояснені в масовій свідомості не об`єктивними обставинами важкої хвороби, викликаної отруєнням, відсутності досвіду державного управління, належної дисципліни напіванархічної групи підтримки, якій не було сили дати раду.

Пояснення неуспіху почали шукати в конкретній особі, в прояві його зовнішніх ознак. Найперше - в його підкресленій етнічності, українськості, котрі Віктор Андрійович часто підкреслено демонстрував. Тільки він почав робити суттєві й усім помітні грубі помилки на рівні державного менеджменту, як над його трипільськими глечиками, бджолами й горшками почала сміятися вся країна. В тому числі й ті, хто чітко ідентифікував себе з українством.

Тому підсвідомо однією із суттєвих мотивацій пошуку альтернативи невдалому президенту була відсутність у нового лідера виразних українських етнічних ознак, чим практично хизувався Ющенко. Тимошенко не могла бути такою альтернативою.

Ледь не на зло самим собі була прийнята запропонована Партією регіоналів кандидатура Віктора Федоровича. Як Антиющенко. Йому багато українців пробачили навіть ганебний переляк від попадання дитячим яйцем.

От і виходить, що Віктор Андрійович найперше й найбільше шкоди завдав не державотворенню чи економічному зростанню, а процесу самоідентифікації, українізації нації, що дуже повільно, але просувався.

І Віктор Федорович підсвідомо все зрозумів правильно. Йому в цьому сприяли радянські пропагандистські кліше. В російському кіно та й нерідко в радянській літературі людина, котра говорила українською мовою найчастіше суржиком була таким собі трохи придуркуватим, недалеким, добродушним телепнем, що був здатен хіба на підсобні роботи.

Крім того, кожен житель Донбасу (Луганська, Харкова, Запоріжжя, Дніпропетровська), якого переконувала вся комуністична пропагандистська машина в прогресивності індустріального краю, був певен, що його шахти, терикони, мартени, заводи, фабрики - все це пролетарське надбання неймовірно вище за всю останню сільську, патріархальну й відсталу Україну, яку вони сприймали спогорда. Хоч насправді більшість - вихідці з сільського Поділля, Полісся, Слобожанщини, Волині.

Оскільки статки загальної маси, котра проживала в бараках і напівґето індустріальних міст, не дозволяли поїхати в історичні українські міста - Полтаву, Львів, Житомир, Луцьк, Львів, Чернівці, Ужгород, – то багато хто із славного донецького краю познайомився з Україною, коли його ледь не силоміць привезли до Києва відстоювати свого кандидата. Для багатьох це був культурний шок. Але Віктора Федоровича вони не здали. Хоч і почали потроху сумніватися.

Справжні сумніви прийшли згодом. І хоч тепер їхньому лідерові ніякі українські козли не заважають, але жити їм стало вдвічі важче. Земляки - і не тільки земляки - почали розуміти, що їх ганебно обдурили.

І проект Антиющенко поступово трансформується в Антиянукович. Так, вони дуже різні, але - немає лиха без добра! - обоє напрочуд ефективно об`єднують Україну.

Яким має бути Антиянукович? За логікою - це рішучий і вольовий українець з незаплямованою репутацією. Перед ним постане нелегке завдання. З усіх сил намагаючись переломити країну через коліно й брутально нехтуючи здоровим глуздом чинна влада не збирається сама йти. Їй доведеться допомагати. Чи не так?