Чи треба боятися влади військових?

Не військової влади треба боятися, а слабкої держави

В умовах, коли в суспільстві накопичилося багато несправедливості, часто можна почути думку: ось повернуться наші хлопці з війни — і наведуть порядок. Як офіцер запасу, який 23 роки віддав військовій службі, а потім ще стільки ж пропрацював у цивільній сфері, хочу висловити свої міркування з цього приводу.

Отже, чи зможуть військові навести порядок? Не факт. Але струснути суспільство, яке надто довго залишається заручником радянських управлінських підходів, бюрократії та корупції, військові, безумовно, здатні.

Передусім слід сказати, що суто військова влада для демократичного суспільства є неприйнятною. Існує ризик, що проблеми залишаться тими самими, лише в іншому виконанні. Прикладів із країн Латинської Америки та Африки для цього більш ніж достатньо.

Натомість значна присутність військових у системі державного управління — цілком можлива. Більше того, це може стати однією з передумов позитивних змін у країні, де люди насамперед очікують від влади справедливості.

Я міг би навести чимало прикладів порушення прав громадян, у тому числі військовослужбовців — як тих, хто перебуває на службі, так і ветеранів. Суспільству давно набридли корупція чиновників і байдужість державного апарату до проблем людей. Шукати правду в судах для багатьох і сьогодні залишається надзвичайно складно. І це не може не викликати розчарування.

Лише з екранів телевізорів складається враження, що військових однаково підтримують усі. Так, у найважчий для держави час суспільство зрозуміло, хто став її захисником. Але коли після війни ці люди повернуться до мирного життя, зіткнуться зі звичайними бюрократичними процедурами та власними соціальними проблемами, вони можуть побачити, що ставлення до них далеко не завжди відповідає проголошеним словам вдячності.

Не менш прикро спостерігати за багаторічними дискусіями щодо реформування судової влади. Україна потребує незалежного й справедливого суду, але суспільство досі не відчуває результатів цих реформ. Саме незалежне правосуддя має бути опорою держави, а не інструментом чиїхось інтересів.

Легко уявити ситуацію, коли ветеран або військовослужбовець запасу звертається до суду, а натомість стикається зі знайомим сценарієм затягування справ, формалізму та несправедливості. На жаль, подібні випадки трапляються і сьогодні. Водночас хочеться вірити, що зміни все ж відбудуться.

Я не є противником Президента. На його долю випало керувати державою в надзвичайно складний період її історії. Водночас ефективність будь-якої влади значною мірою залежить від людей, які формують її команду. Якщо серед посадовців залишаються носії корупційних практик або особи, які дискредитують державне управління, це неминуче підриває довіру громадян до влади загалом.

Варто також замислитися над тим, хто сьогодні становить кадровий резерв державного управління. Нерідко можна спостерігати дві протилежні крайнощі. З одного боку, на керівних посадах в окремих державних органах працюють вихідці зі структур безпеки та охорони, які природно спираються на жорсткі адміністративні методи. З іншого — до влади приходять люди із шоу-бізнесу, для яких ближчими є комунікаційні, медійні та політичні технології. Кожна з цих груп має власний професійний досвід і відповідні підходи до управління, що саме по собі не є ні перевагою, ні недоліком. Однак постає закономірне питання: чи є такий кадровий склад достатньо збалансованим і різноманітним, щоб забезпечити проведення глибоких системних змін? Можливо, державному управлінню сьогодні бракує ще однієї категорії управлінців — військових командирів, які довели свою здатність брати на себе відповідальність, діяти в умовах надзвичайної складності та досягати результату.

Саме тому я не вважаю, що прихід до влади більшої кількості військових був би негативним явищем. Йдеться не про представників силових чи охоронних структур, а насамперед про офіцерів і командирів, які пройшли війну, довели свою компетентність, відповідальність і здатність приймати рішення в найскладніших умовах.

Безумовно, така влада повинна перебувати під ефективним демократичним контролем суспільства. Ризики зловживань існуватимуть завжди, незалежно від професії посадовців. Проте військові, як правило, краще організовані, звикли до дисципліни, персональної відповідальності та роботи на результат. Люди, яких сьогодні знає вся країна завдяки їхній службі та авторитету, могли б ефективно працювати в органах державної влади, посилюючи державні інституції та сприяючи реалізації необхідних реформ.

Саме тому я вважаю, що залучення до державного управління більшої кількості авторитетних військових, які мають бездоганну репутацію та довели свою відданість державі, могло б стати позитивним кроком для України. Водночас це має відбуватися виключно в межах демократичної системи, верховенства права та цивільного контролю. Інакше існує ризик, що після завершення війни країна ще довгі роки залишатиметься заручницею тих самих системних проблем. А життя вже сьогодні вимагає швидких, відповідальних і реальних змін.