Чи потрібні країні гроші?

Чому роками сидять і дивляться в стелю сотні чиновників із захмарними зарплатами, фактично не виконуючи своїх функцій?

Потрібні були завжди. Їх ніколи не вистачало. А сьогодні — тим більше. Війна пожирає все. Постійно постає питання, як збільшити дохідну частину державного бюджету. Метод зазвичай один — посилення податкового навантаження на населення та малий бізнес.

Водночас такі питання, як постійно зростаюча чисельність державного апарату, залишаються поза увагою. І якщо в якійсь установі скоротять кількох чиновників, то паралельно створять ще пару нових державних органів.

Про ефективність роботи держапарату взагалі питання не стоїть. Це добре видно на прикладі всіляких наглядових рад державних підприємств, яких розплодилося незліченна кількість. За чим вони наглядають? За стелею?

Ось в «Енергоатомі» прилюдно вкрали 300 млн доларів. Наглядова рада там за чим наглядала? І які її функції мали бути негайно задіяні? Адже це люди, основне завдання яких — стояти на сторожі інтересів держави. Які саме інтереси держави відстоює наглядова рада «Енергоатома»?

Або візьмемо «Укрпошту», яка перебуває серед найзбитковіших державних підприємств України. Там також є наглядова рада. У те, що вона аналізує причини збитковості, мені не віриться. Навіть без бінокля видно, як відділення «Укрпошти» на завершальному етапі доставляють посилки комерційних компаній, наприклад Meest. Тобто беруть на себе найбільш витратну частину функцій поштового оператора. А наглядова рада «Укрпошти» про це знає?

Така сама картина практично в усіх галузях і на більшості державних підприємств. Згідно зі світовою практикою, призначається група людей, яка повинна захищати інтереси держави на ввіреному підприємстві. Але нерідко складається враження, що все відбувається навпаки. При цьому зарплати в них також відповідають світовій практиці — 300–400 тисяч гривень на місяць.

Ось, наприклад, взяли на роботу в міністерство прибиральницю. А вона своєї роботи не виконує. Сидить собі в комірчині. Навколо бруд і сміття. Що з нею зроблять? Звільнять. То чому роками сидять і дивляться в стелю сотні чиновників із захмарними зарплатами, фактично не виконуючи своїх функцій?

Зрозуміло, що подібні наглядові ради стали притулком для потрібних людей. А потрібний — зовсім не означає компетентний. Тоді навіщо потрібні такі ради, якщо вони не заважають красти мільйонами?

І якщо від державного підприємства потім залишаться самі ріжки та ніжки, як ризикує статися з «Укрпоштою», то відповідальності теж ніхто не понесе. У нашій країні, як і в будь-якій пострадянській державі, відповідальність за колективне ухвалення рішень фактично не передбачена.

І знову ми повертаємося до важливого поняття — відповідальності. Якої немає. Натомість існує колективна безвідповідальність.

Чи потрібна вона нам? Чи, можливо, хоча б на період воєнного стану варто розпустити такі структури, а контрольні функції передати «воєнізованим структурам», здатним реально забезпечувати дисципліну та порядок? Можливо, тоді порядку стане більше.