У чому суть корупційного болота

Чи можливо поставити систему з голови на ноги?

Усі наші обурення щодо корупційних дій чиновників — будь-якого рангу й на кожному кроці — не варті й ламаного гроша. Можна скільки завгодно бити тарганів тапком, але якщо не ліквідувати болото, яке їх породжує, результату не буде ніколи. То в чому ж полягає основа всієї корупційної системи в нашій країні? Втім, як і в більшості пострадянських держав.

Основою є державний бюджет і вся система його формування разом із міжбюджетними відносинами.

Простими словами це виглядає так: левова частка коштів у вигляді податків, рентних платежів та інших фінансових зобов’язань акумулюється нагорі — у державному бюджеті. У 2025 році доходи державного бюджету України перевищили 3 трильйони гривень. Це колосальний фінансовий ресурс, доступ до якого автоматично породжує боротьбу за контроль над потоками грошей.

А там сидять люди або групи людей, які починають ці гроші ділити. А «ділити» — улюблене заняття радянського й пострадянського функціонера. Згадайте Шарикова: «відібрати все і поділити по-чесному».

Але відібрати виходить добре. А от поділити по-чесному?

За оцінками міжнародної організації Transparency International, Україна упродовж багатьох років залишається серед держав із високим рівнем корупційних ризиків. У рейтингу сприйняття корупції наша країна десятиліттями перебуває значно нижче більшості країн ЄС. Це означає, що проблема має не поодинокий, а системний характер.

Ось, наприклад, в Енергоатомі група осіб, за даними слідства, завдала державі збитків на сотні мільйонів доларів через схеми закупівель. Але ж самі ці закупівлі спочатку були закладені в бюджет. І в таких обсягах, щоб із них можна було виводити величезні кошти. Так само — у будь-якій галузі, міністерстві чи державному відомстві. Той, хто ділить, себе ніколи не обділить. І не лише себе — про дітей, онуків та родичів теж не забуде.

Щороку через систему публічних закупівель в Україні проходять сотні мільярдів гривень. Навіть якщо лише 5–10% цих коштів осідають у корупційних схемах, мова йде про десятки мільярдів гривень втрат. Для порівняння: це співставно з річними бюджетами окремих областей або витратами на будівництво сотень шкіл чи лікарень.

Тому й бачимо «золоту молодь» на дорогих позашляховиках, у розкішних квартирах і з грошима на будь-які хабарі. Усе це — звідти ж, із державного бюджету. А тим, хто цей бюджет наповнює, у кращому разі дістаються крихти з панського столу. Та й то нерідко — за окрему плату.

Наочний приклад дисбалансу: середня пенсія в Україні на початку 2026 року ледве перевищує 6 тисяч гривень, тоді як зарплати й премії керівників окремих державних структур та підприємств можуть сягати сотень тисяч гривень на місяць. І це — в країні, де мільйони людей живуть фактично на межі виживання.

Чи можливо поставити систему з голови на ноги? Наприклад, щоб місцеві бюджети самі збирали податки, залишали собі визначений відсоток, а решту передавали нагору? Так званий одноканальний бюджет. Це, до речі, стало б і стимулом для розвитку громад: більше зібрав — більше залишилося на місці.

Після реформи децентралізації частка місцевих бюджетів дійсно зросла. У багатьох громадах бюджети збільшилися у 2–3 рази. Але ключові фінансові потоки, державні програми, великі закупівлі та розподіл стратегічних ресурсів усе одно залишилися під контролем центральної влади.

Усі законодавчі спроби внести бодай мінімальні зміни до системи розподілу коштів жорстко блокувалися. Були й регіональні спроби — як у Криму в середині 1990-х років. Але «внизу» заблокувати процес ще простіше.

Тому й продовжує існувати Система, у якій знаходиться місце і для керівниці МСЕК, і для начальника ТЦК. Є люди, наближені до влади, які мають гроші, щоб платити. Є відомства, наділені коштами на власне утримання — часто навіть у більших обсягах, ніж їм реально потрібно. Є депутати, яких необхідно «підгодовувати», інакше вони взагалі перестануть голосувати. І є мільйони пенсіонерів із мізерними пенсіями — бо їм вічно «не вистачає» після чергового поділу нагорі.

За даними соціологічних опитувань, більшість українців уже багато років поспіль вважають корупцію однією з трьох головних проблем держави — поряд із війною та бідністю. Але при цьому жодна влада так і не наважилася кардинально змінити сам механізм розподілу бюджетних потоків.

Поки що жодних реальних перспектив змін у бюджетній сфері в найближчі роки не проглядається. Тому всі гучні дії з «прихлопування чергового таргана, що виліз із тіні», часто виглядають лише ширмою боротьби з корупцією.

А ви ще обурюєтеся роботою антикорупційних органів та їхніх підшефних? Даремно.