З тапком у руках проти корупції

Пора б уже найвищому керівництву зрозуміти: насамперед треба знищити саме болото як джерело тарганів

На смітнику живе мільйон тарганів. А може, й два — ніхто точно не рахував. Можливо, й більше.

Щодня звідти розповзаються цілі полчища настирливих комах по навколишніх будинках. Мета проста — пожива. І все було б не так страшно, якби вони лише псували продукти. Але ж таргани ще й розносять зі смітника всіляку заразу.

Коли існує проблема, люди схильні з нею боротися. Хтось бере до рук тапок, хтось — отруйний спрей. Та замість кожної знищеної сотні на смітнику щодня з’являються сотні тисяч нових вусатих шкідників.

Але людина — істота свідома, тому прагне вирішувати проблему системно. Спершу створюється Держкомітет із боротьби з тарганами. З відділеннями, персоналом, високими зарплатами. Для всіх — розкішні офіси. Це вам не таргани на смітнику.

Та не будуть же чиновники самі ганятися з тапками за тарганами, які тим часом уже починають заповзати й до їхніх блискучих кабінетів. Тож створюється Державна служба зі знищення тарганів. Кабінети? Зарплати? Аякже.

Де є тема, там одразу знаходиться безліч охочих нагріти на ній руки. Тим більше, якщо держава виділяє на це чималі кошти. З’являються нові органи з подібними функціями при всіх структурах і відомствах.

Так коротко можна описати проблему корупції та боротьби з нею в нашій країні. Загальну картину корупційних вертикалей, що функціонують як perpetuum mobile.

Пора б уже найвищому керівництву зрозуміти: насамперед треба знищити саме болото як джерело тарганів. Але це лише один бік медалі.

А що ж болото?

Ще в листопаді минулого року, коли назовні вирвався скандал навколо «Енергоатому», стало очевидно: хлопці не просто так крали державні кошти. Процес був цілком контрольованим. Але в таких випадках «дохід» завжди обкладається своєрідним податком. І не лише на користь тих, хто стоїть над схемою. Частина цих коштів іде на фінансування певних програм.

Наприклад — на тіньові виплати депутатам. Гроші ж не падають із неба. А якщо є 250 особливо «голодних» представників головної фракції, та хоча б по десять тисяч кожному — це вже 2,5 мільйона вічнозелених на місяць. А ще треба залучати до голосувань інших парламентарів. Сума зростає.

Ось так і видається тимчасова ліцензія окремим особам на грабунок країни. А потім час від часу всі ці схеми виповзають на загальний огляд. І гірко плачуть ліцензіати. А ліцензійний орган їх чомусь не рятує, хоча обіцяв.

За осіннім скандалом прийшов весняний — ще гучніший. Тут уже загримів начальник канцелярії Головного Розпорядника Судеб. Жив би собі тихо, спокійно, накопичував статки. Так ні ж — потягло керувати державою. Накерувався. Опинився за ґратами.

А це ж іще один удар по депутатському корпусу. Вони й без того вже не дуже хочуть голосувати «як треба». У парламенті — повний безлад. Депутата, який захотів на волю, не відпускають. Проголосувати не можуть — голосів бракує.

Ось така Система будувалася всі 35 років незалежності.

Можна почути безліч порад про те, що в ній неправильно. Але значно менше — конкретних рекомендацій, що ж робити далі.

Поки не з’явиться політична воля перших осіб змінити цю Систему жорстко, радикально, «з кров’ю», усе триватиме й надалі.

І далі битимуть тапками тарганів. Пишаючись черговими «успіхами» у боротьбі з таким ганебним явищем, як КОРУПЦІЯ.

Успіхів.