Чому
стратегія «війни міст» веде до катастрофи
На думку експерта Олега
Старікова, найбільша небезпека нинішнього етапу війни полягає в поступовому
переході від фронтового протистояння до моделі взаємного удару по міських
просторах. Це
означає зміну самої логіки війни.
Якщо раніше
головним завданням було знищення військових угруповань противника на полі бою,
то тепер дедалі частіше ціллю стають стратегічні об’єкти у великих містах:
енергетика, логістика, підприємства, транспортні вузли. Формально
це військові цілі.
Фактично — це удари по життю цивільних мегаполісів.
І саме тут,
за словами Старікова, починається найнебезпечніший сценарій: війна перестає
бути локалізованою на фронті й перетворюється на тотальний простір страху.
У такій
війні головним інструментом стає не наступ, а виснаження населення. І
це шлях до гуманітарної катастрофи.
Війна без
переможців: що буде з Україною та Росією у разі ескалації ударів
Старіков
наголошує: якщо нинішня тенденція взаємних ударів у глибокий тил продовжиться,
обидві країни зіткнуться з новим типом виснаження — не лише військовим, а
цивілізаційним.
Для України
це означає:
– постійний тиск на енергетику;
– нові хвилі внутрішнього переселення;
– економічне виснаження;
– психологічну втому суспільства.
Для Росії —
аналогічно:
– втрата відчуття внутрішньої безпеки;
– руйнування міфу про «захищений тил»;
– тиск на економіку;
– зростання внутрішньої нервозності еліт.
Парадокс
цієї війни полягає в тому, що ескалація не гарантує перемоги жодній стороні. Вона
лише збільшує масштаби руйнувань. Саме тому Старіков говорить про «війну без
переможців».
Безвихідь
на фронті: чому Росію неможливо перемогти тільки силовим шляхом
Одна з
найбільш дискусійних тез Олега Старікова полягає в тому, що фронт наблизився до
стану стратегічного плато.
Що це
означає? Обидві
сторони навчилися оборонятися значно ефективніше, ніж наступати. Мінні
поля, дрони, супутникова розвідка, артилерія та глибоко ешелонована оборона
зробили класичний прорив надзвичайно складним. Кожен
кілометр дається величезною ціною.
У таких
умовах навіть успішні локальні операції не створюють стратегічного перелому. Саме
тому, на думку аналітика, сподівання на суто військове вирішення війни стають
дедалі менш реалістичними.
Це не означає відмову від боротьби. Це означає
визнання нової реальності.
Чому
воєнного рішення у війні вже не існує
Старіков
підкреслює: сучасні великі війни майже ніколи не завершуються виключно на полі
бою. Вони
завершуються тоді, коли військовий тиск формує політичну необхідність
домовлятися.
Саме так
працює стратегія виснаження.
Сторони доводять одна одній ціну продовження конфлікту — і лише після
цього відкривається вікно дипломатії.
Для України
це означає:
– зберігати оборонну спроможність;
– посилювати міжнародну підтримку;
– утримувати санкційний тиск на РФ;
– і водночас готуватися до складних політичних переговорів.
Не тому, що
хтось хоче миру будь-якою ціною. А тому, що ціна нескінченної війни може стати надто
високою для всіх.
Звідки
брати резерви у разі атаки з півночі
Окремо
Старіков акцентує на білоруському напрямку. Білорусь
залишається фактором стратегічної невизначеності.
Навіть якщо
масштабний наступ із півночі не є найбільш імовірним сценарієм, сама загроза
змушує Україну тримати значні сили на кордоні з Білоруссю.
А це
означає:
– менше резервів для фронту на сході;
– більше навантаження на мобілізаційну систему;
– потребу у швидкому перекиданні сил.
Головне
питання — ресурс.
Де взяти нові підготовлені резерви?
Як збалансувати оборону всіх напрямків?
Як уникнути виснаження армії?
Саме ці
питання, за словами Старікова, стають ключовими для українського Генштабу
найближчих місяців.