Чому Кремль шукає «перемогу» і які ризики це створює для
Європи
Російсько-українська
війна наближається до етапу, коли головним фактором стає не лише ситуація на
фронті, а й внутрішня стійкість самої Росії. Дедалі більше західних експертів
звертають увагу на те, що Кремль опинився перед складним вибором: або продовжувати
виснажливу війну зі зростаючими економічними втратами, або шукати спосіб
представити її завершення як власну перемогу.
Показовою
стала нещодавня оцінка керівника Служби зовнішньої розвідки Естонії Каупо
Росіна. За його словами, протягом найближчих місяців Володимир Путін може
втратити можливість вести переговори «з позиції сили», оскільки на Росію
одночасно тиснуть військові втрати, економічні проблеми та внутрішні соціальні
ризики. Естонська розвідка також наголошує, що санкції дедалі болючіше впливають
на російську економіку, а ресурс війни не є безмежним.
Ці
оцінки дедалі частіше лунають і в інших аналітичних центрах. Експерти
британського аналітичного центру RUSI вважають, що російська воєнна економіка
стикається з фундаментальними обмеженнями. Військові витрати досягли рівня,
який дедалі важче підтримувати без шкоди для цивільного сектору, а залежність
бюджету від енергетичних доходів робить систему особливо вразливою до
зовнішнього тиску.
Саме
тому Кремль опинився перед проблемою, яку не можна вирішити пропагандою. Якщо у
2022 році російське керівництво обіцяло швидку перемогу над Україною, то
сьогодні навіть офіційна риторика стала значно обережнішою. Війна триває довше,
ніж розраховували у Москві, а її ціна для держави постійно зростає.
Однак
авторитарні режими мають власну логіку виживання. Для Путіна важливо не лише
завершити війну, а й переконати російські еліти та суспільство, що всі жертви
були недаремними. Саме тому дедалі більше аналітиків говорять про ризик нових
зовнішньополітичних авантюр, які могли б створити картинку успіху без
масштабного розгортання нової великої війни.
У
цьому контексті західні експерти багато уваги приділяють так званим гібридним
операціям. Йдеться про дії, які не досягають рівня відкритого міждержавного
конфлікту, але дозволяють створювати політичну напругу, інформаційний хаос і
демонструвати силу. До таких інструментів належать диверсії, кібератаки,
дезінформаційні кампанії, використання проксі-структур та провокації в
прикордонних регіонах. Саме такі сценарії сьогодні вважаються одним із найбільш
реалістичних напрямків російської ескалації.
Особливу
увагу аналітики приділяють країнам Балтії. Водночас естонська розвідка
наголошує, що наразі не бачить ознак підготовки Росії до прямого військового
нападу на держави НАТО. Москва добре усвідомлює ризики прямого зіткнення з
Альянсом і поки що уникає кроків, які можуть автоматично запустити механізми
колективної оборони.
Проте
це не означає відсутності загрози. Навпаки, експерти вказують на зростання
ризиків гібридних провокацій, спрямованих на перевірку єдності НАТО та
готовності Заходу реагувати на нестандартні виклики. Саме тому останнім часом у
Брюсселі дедалі частіше говорять про необхідність нової стратегії стримування
не лише військових, а й гібридних загроз.
Ще
одним потенційним напрямком російського тиску залишається Молдова.
Придністровський регіон уже багато років використовується Москвою як важіль
впливу на Кишинів. Останні події навколо енергетичної кризи в Придністров'ї
продемонстрували, наскільки Кремль готовий використовувати економічні та
політичні інструменти для дестабілізації ситуації в регіоні. Західні дослідники
наголошують, що Молдова залишається однією з найбільш вразливих держав у
східноєвропейському просторі безпеки.
Водночас
існує ще один важливий фактор. Попри економічні труднощі, Росія продовжує
нарощувати виробництво озброєнь, накопичувати боєприпаси та відновлювати
військові спроможності. Це означає, що Кремль не відмовився від довгострокових
ревізіоністських планів щодо європейської безпеки. Навпаки, Москва намагається
виграти час, зберігаючи можливість для нових конфліктів у майбутньому.
Саме
тому сьогодні ключовим питанням стає не лише те, як завершиться війна в
Україні, а й те, яким буде наступний крок Кремля. Чим ближче Росія підходитиме
до межі своїх економічних та військових можливостей, тим більшою може бути
спокуса компенсувати стратегічні невдачі ефектними, але небезпечними
зовнішньополітичними акціями.
Україна
фактично стала тим фактором, який зламав російський сценарій швидкого відновлення
імперії. Але саме через це найближчі місяці можуть стати одним із
найнебезпечніших періодів для всієї Європи. Адже історія неодноразово
показувала: коли авторитарні режими стикаються з браком ресурсів і втратою
ініціативи, вони нерідко намагаються компенсувати це ризикованими кроками на
зовнішній арені.
Саме
тому підтримка України сьогодні залишається не лише питанням справедливості чи
солідарності. Вона є одним із головних інструментів запобігання новим кризам
безпеки в Європі та стримування Кремля від спроб шукати «перемогу» там, де її
ще можна буде продати власному суспільству як доказ сили.