Коли Київ зустрічає німецького канцлера під ударами російських дронів, у Вашингтоні на столі опиняються мільярдні російські активи. І це дедалі більше схоже не на шлях до миру, а на підготовку великої оборудки.
Є кадри, які пояснюють міжнародну політику краще за десятки дипломатичних заяв. Фрідріх Мерц прибуває до Києва спеціальним потягом. Разом із ним — міністр економіки та представники німецької оборонної й енергетичної промисловості. Канцлер приїздить у місто, над яким лунають сирени, і говорить про необхідність зупинити Росію.
У цей самий час російський безпілотник б'є по київському мосту. А десь в іншому політичному просторі Дональд Трамп обговорює з Володимиром Путіним можливість багатомільярдної операції з активами «Лукойлу». Ось вона — справжня розвилка нинішньої війни.
Один Захід приїздить до країни, по якій стріляє Росія, із дронами-перехоплювачами, далекобійною зброєю та грошима на відновлення енергетики. Інший Вашингтон, принаймні за описаною The New York Times схемою, одночасно розглядає можливість повернення російського бізнесу на світовий ринок.
І між цими двома підходами дедалі виразніше проступає головне питання: що насправді для Дональда Трампа є пріоритетом — припинення війни чи економічна вигода від її завершення?
Мерц приїхав до Києва. Путін відповів ударом
Візит Фрідріха Мерца до української столиці відбувається не в комфортній дипломатичній атмосфері. Росія перед його приїздом попереджає іноземців про небезпеку перебування в Києві та закликає залишити місто. Москва фактично намагається продемонструвати: українська столиця залишається зоною російського терору, а сама Росія здатна диктувати правила навіть під час візитів західних лідерів.
А потім — удар по Північному мосту. Пошкоджено проїжджу частину, працюють рятувальники, лунають повітряні тривоги. І саме в цей момент Мерц говорить те, що, очевидно, хочуть почути мільйони українців: «Якщо Росію не зупинити, її військова машина рано чи пізно повернеться проти нас».
Це не просто дипломатична формула. Це визнання очевидного: Росія не збирається добровільно зупинятися лише тому, що хтось запропонує їй переговори. Тому Німеччина готується передати Україні тисячі дронів-перехоплювачів для боротьби з російськими швидкісними безпілотниками, прискорити спільне виробництво далекобійного озброєння та спрямувати близько 1 млрд євро на відповідні оборонні проєкти. Ще 350 млн євро мають піти на відновлення зруйнованої української енергетики.Мерц їде до Києва, де Росія б'є по мостах. А Трамп у цей самий історичний момент дивиться на Росію як на потенційний ринок.
Фрідріх Мерц закликав припинити війну російського диктатора на тлі повітряної тривоги у Києві
Під час тривоги в українській столиці канцлер Німеччини Фрідріх Мерц став перед камерами та звернувся до Володимира Путіна: «Пане Путін, припиніть цю безглузду війну! Ми готові до переговорів, готові розмовляти один з одним про закінчення цієї війни. Але ці варварські напади на громадянське населення України мають припинитись».
Мерц та президент України Володимир Зеленський оглядали Академію наук, яка лише кілька днів тому потрапила під удар. У день візиту канцлера російська армія атакувала міст та інші об'єкти у Києві. Напередодні Москва прямо попереджала іноземців та дипломатів про «смертельну небезпеку» та закликала їх залишити столицю України. Проте Мерц приїхав.
Канцлер Німеччини під час візиту звернувся до Зеленського та дав зрозуміти, що Німеччина має намір продовжувати підтримку України: «Якщо Росію не зупинити, її військова машина рано чи пізно буде спрямована проти нас. Ви й надалі можете розраховувати на нашу допомогу».
За даними урядових кіл у Берліні, Німеччина має намір надати Україні ще один пакет військової допомоги обсягом більше одного мільярда євро. До нього входять далекобійна зброя, бойові дрони та засоби зв'язку. Крім того, німецький уряд планує незабаром розпочати серійне виробництво нових дронів-перехоплювачів для боротьби з російськими реактивними дронами на кшталт «Герань-4» та «Герань-5».
Путін знайшов для Трампа те, що той любить найбільше
Саме тут починається найнеприємніша частина цієї історії. За інформацією The New York Times, під час вересневої зустрічі в Кремлі Володимир Путін запропонував американським переговірникам Стіву Віткоффу та Джареду Кушнеру ідею продажу міжнародних активів «Лукойлу».
Мова йде не про дрібний бізнес. Нафтові родовища, нафтопереробні заводи, мережі автозаправок та інші активи по всьому світу можуть коштувати близько 20 млрд доларів. Формально це поки лише переговорний проєкт. Немає остаточної угоди, а отже було б неправильно говорити про вже здійснений продаж. Але сам факт появи такої пропозиції показовий.
Путін пропонує Трампу не просто переговори про Україну. Він пропонує йому повернення до російського бізнесу. І це може виявитися значно привабливішим для Кремля, ніж будь-яка декларація про мир. Бо якщо російські компанії знову починають укладати великі угоди з американським капіталом, санкційна ізоляція Москви починає руйнуватися не після припинення агресії, а в процесі переговорів.
А де тут Україна?
Ось питання, яке варто поставити прямо. Де в цій конструкції Україна? Де люди, які цієї ночі ховалися від російських дронів? Де мешканці Києва, чиє місто атакують під час приїзду західного канцлера? Де українські діти, які роками живуть між сиренами, укриттями та ракетними ударами? Де родини загиблих? Їм пропонують чекати миру.
А Путіну тим часом пропонують перспективу повернення до великої міжнародної торгівлі. Саме тут виникає моральна прірва, яку вже неможливо прикрити дипломатичною риторикою.
Українці, як і мільйони людей у світі, повірили Трампу, коли він заявляв, що здатен швидко закінчити війну. Вони повірили не тому, що хотіли американської перемоги чи російської поразки. Вони просто хотіли, щоб перестали гинути люди.
Але сьогодні дедалі більше складається враження, що для самого Трампа війна має ще один вимір — комерційний. І саме це є найбільш цинічною стороною нинішньої американської політики.
«Америка передусім» — але хто саме ця Америка?
Гасло Трампа — America First. Прекрасне гасло. Але воно породжує просте запитання: хто саме отримує вигоду від тієї Америки, яку він ставить першою?
Якщо Вашингтон домагається дешевшої нафти, нових енергетичних контрактів та повернення американського бізнесу на російський ринок — це можна пояснювати американськими національними інтересами. Але якщо серед потенційних покупців російських активів опиняються люди з фінансовими та політичними зв'язками з оточенням президента США, ситуація стає набагато делікатнішою.
У запропонованій схемі, за даними NYT, згадується американський мільярдер Тодд Боелі, який пожертвував 2 млн доларів організаціям, пов'язаним із Трампом. Серед потенційних партнерів також називають близькосхідних бізнесменів, пов'язаних із сім'ями Кушнера та Віткоффа.
Прямих доказів того, що вони особисто зароблять на потенційній угоді, немає. Хоча ці докази згодом можуть з’явитися. У будь-якому разі політичне питання від цього нікуди не зникає.
Якщо люди, які фінансово або ділово пов'язані з президентським оточенням, отримують можливість брати участь у багатомільярдній угоді з російськими активами, суспільство має повне право запитати: а де закінчується американська зовнішня політика і починається приватний бізнес?
Путін платить не грошима — він платить перспективою
Путін чудово розуміє психологію Трампа. Йому не обов'язково одразу віддавати Кремлю все, чого хоче Москва. Достатньо запропонувати те, що може зацікавити американського президента і його оточення: великі угоди, нафту, енергетику, інвестиції, нові ринки. Це набагато тонша гра, ніж просто вимагати скасування санкцій.
Путін фактично говорить: ви можете отримати від Росії бізнес. А Україна говорить: нам потрібно, щоб Росія припинила нас убивати. У цьому і полягає фундаментальна суперечність.
Для Києва російська нафта — це не біржовий актив
Тут Трамп і Україна дивляться на одну й ту саму нафту абсолютно по-різному. Для фінансового світу активи «Лукойлу» — це родовища, НПЗ, АЗС, оцінка вартості, прибутковість і потенціал угоди. Для України російська нафта — це гроші. А гроші Росії — це ракети, дрони, танки, зарплати військовим, виробництво зброї та можливість продовжувати війну.
Саме тому будь-яка економічна реабілітація Росії без чітких умов щодо припинення агресії сприйматиметься Києвом не як нейтральний бізнес. Це сприйматиметься як винагорода агресору. І тут уже не йдеться про симпатії до України. Йдеться про елементарну логіку стримування.
Якщо держава розпочинає найбільшу війну в Європі після Другої світової, а через кілька років отримує можливість повернутися на світові ринки без виконання головної умови — припинення агресії, — який сигнал отримують інші диктатури? Що війна — це ризик. Але водночас і бізнес-модель.
Мерц привозить Україні зброю. Трамп шукає Путіну бізнес
Цей контраст стає майже символічним. Мерц приїздить до Києва тоді, коли Росія атакує українську столицю. Німеччина говорить про дрони-перехоплювачі. Про далекобійну зброю. Про енергетику. Про спільне виробництво. Про те, що Росію необхідно зупинити. А в іншому кабінеті обговорюється можливість угоди, яка може повернути російські активи в глобальний економічний обіг.
І тут уже недостатньо запитувати, чи хоче Трамп миру. Звичайно, він говорить про мир. Питання в іншому: який саме мир йому потрібен? Мир, за якого Росія припиняє вбивати українців? Чи мир, після якого американські компанії отримують доступ до російської нафти, а наближені до американської влади бізнесмени — шанс заробити на поверненні Росії у світову економіку?
Українці не просять неможливого
Україна не вимагала від Трампа воювати замість неї. Не вимагала американських солдатів на фронті. Не вимагала безумовної підтримки будь-яких українських рішень. Українці хотіли одного: щоб агресор перестав убивати. Саме тому українці повірили американському президенту, коли він обіцяв закінчити війну.
Повірив йому і світ, який втомився від цієї війни. Але сьогодні виникає страшна підозра: можливо, для Трампа війна — це не стільки трагедія мільйонів людей, скільки проблема, яку потрібно перетворити на вигідну угоду. І якщо це так, то Україна в цій схемі ризикує стати не стороною миру, а розмінною монетою.
Путін це вже зрозумів
Російський президент, схоже, дуже швидко зрозумів, як треба говорити з Трампом. Не лише про території. Не лише про припинення вогню. Не лише про Україну. Про гроші. Про нафту. Про бізнес. Про активи. Про американських інвесторів. Про нові ринки. Про те, що Росія та США нібито можуть знову стати партнерами.
Це саме та мова, якою Кремль намагається обійти головне питання: що робити з відповідальністю Росії за війну? Якщо замість відповіді на це питання починаються переговори про «Лукойл», то проблема стає очевидною.
Мир не може бути комісією за доступ до російської нафти
Україна сьогодні стоїть перед надзвичайно небезпечною ситуацією. З одного боку — європейські союзники, які дедалі більше усвідомлюють: якщо Росію не зупинити в Україні, вона становитиме загрозу і для них. З іншого — Москва, яка намагається перетворити закінчення війни на економічну амністію. І посередині — Вашингтон Дональда Трампа, який дедалі частіше говорить мовою угод.
Але мир — це не угода про купівлю-продаж. Мир не може означати: Росія перестає стріляти — і натомість отримує назад свої ринки. Мир не може означати: Україна погоджується на невигідні умови — а російські активи стають доступними американському бізнесу. Мир не може означати, що люди, які загинули під російськими ракетами, стають лише статистикою в переговорах. І найголовніше — мир не може перетворюватися на джерело приватного прибутку для політичних союзників тих, хто його укладає.
Фрідріх Мерц 4 жовтня 2026 року приїхав до Києва і фактично сказав: Росію треба зупинити, бо після України вона може прийти до нас. А Путін тим часом пропонує Вашингтону іншу формулу: давайте краще заробимо. І тепер саме від Трампа залежить, яку з цих двох філософій обере Америка.
Якщо він справді хоче миру — він має спочатку домогтися припинення російської агресії. Якщо ж першим пунктом американсько-російського зближення стають мільярдні нафтові активи, а серед потенційних учасників угоди з'являються люди, пов'язані з його політичним та бізнесовим оточенням, то світ має право поставити дуже просте запитання: Трамп справді намагається закінчити війну — чи вже рахує, скільки можна заробити на її закінченні?
Бо поки в Києві гинуть люди, мир не може бути чиїмось бізнес-проєктом.