Як Україна відвойовує власну
історію у російської імперської міфології
Війна за Україну триває не лише на фронті. Вона
точиться також у підручниках, архівах, музеях, церковних святинях і навіть на
табличках біля мощей святих. Саме тому поява в Києво-Печерській лаврі напису
«Ілля Муровець» замість звичного для багатьох поколінь «Ілля Муромець» є значно
важливішою подією, ніж може здатися на перший погляд.
Це не просто
зміна одного слова. Це ще один крок до повернення історичної правди, яку
століттями спотворювала російська імперська пропаганда.
Імперія, яка будувала свою історію
на чужій спадщині
Російська держава протягом кількох століть послідовно
формувала власний історичний міф за рахунок привласнення спадщини Київської
Русі. Починаючи від московських царів і закінчуючи сучасним Кремлем, головною
метою було переконати світ, що саме Москва є єдиним спадкоємцем давньої Русі.
Проблема
полягає в тому, що сама Москва виникла через століття після того, як Київ уже
був великим політичним, культурним і духовним центром Європи. Саме тому
російській імперській історіографії довелося систематично переписувати минуле,
підмінювати поняття та переносити центр руської історії з Києва до Москви.
Так виникли
десятки історичних міфів, які згодом стали частиною державної ідеології
Російської імперії, СРСР і нинішньої Російської Федерації.
Ілля Муромець
став одним із таких символів.
Від Моровська до Мурома
Українські історики давно звертали увагу на
суперечності в традиційній російській версії походження билинного богатиря.
Згідно з
російською інтерпретацією, Ілля походив із міста Муром, розташованого більш ніж
за тисячу кілометрів від Києва. Водночас самі билини описують героя як людину,
яка досить швидко прибуває до столиці Русі.
Натомість на
Чернігівщині існує давній Моровськ — літописне місто Русі, розташоване
неподалік Києва. Саме звідси походить версія про Іллю Муровця або
Муровця-Моровця, яка значно краще узгоджується як із географією, так і з
історичним контекстом епохи.
Тому
повернення форми «Муровець» у Києво-Печерській лаврі є не політичною примхою, а
спробою відновити історичну логіку та справедливість.
Путін і новітня війна за минуле
Особливої ваги ця подія набуває в умовах сучасної
російсько-української війни.
Режим
Володимира Путіна побудував значну частину своєї ідеології на міфі про так
званий «єдиний народ» та нібито спільну історичну спадщину, де Україні
відводиться роль молодшого брата без власної державної традиції.
Саме тому
Кремль так болісно реагує на будь-які спроби України повернути собі власну
історію.
Для путінської
Росії Київська Русь має залишатися «колискою російської державності»,
українські князі мають перетворюватися на «русских князей», українські святі —
на «общерусских святых», а українські герої — на частину російських імперських
«скрєп».
Фактично
йдеться про спробу привласнення всієї історичної спадщини Русі-України.
Саме тому
кожне повернуте українське ім'я, кожен відновлений історичний факт і кожна
демонтована імперська легенда викликають таку нервову реакцію російської
пропаганди.
Києво-Печерська лавра як простір
історичної правди
Символічно, що процес відновлення історичної
справедливості відбувається саме в Києво-Печерській лаврі.
Ця святиня
виникла ще тоді, коли про Московське царство не існувало навіть згадки. Саме
тут формувалися духовні традиції Русі, створювалися літописи, розвивалася
книжність і народжувалася православна культура східних слов'ян.
Тому кожен
крок до відновлення автентичного історичного образу Лаври є водночас
поверненням справжньої пам'яті про витоки української державності та
духовності.
Особливу
цінність має й те, що під час оновлення експозиції використовувалися зразки
української каліграфії XV століття та традиції Київського псалтиря 1397 року.
Це демонструє прагнення не просто змінити окремі написи, а повернути цілісний
український культурний контекст.
Битва за пам'ять триває
Російська імперія століттями доводила, що для неї
історія є не наукою, а інструментом політики. Від привласнення назви «Русь» до
маніпуляцій навколо Київської Русі, від міфів про «єдиний народ» до сучасних
пропагандистських конструкцій — усе це було частиною великої кампанії з
поглинання української ідентичності.
Сьогодні
Україна поступово повертає своє.
Повертає
власні назви.
Повертає
власних героїв.
Повертає
власну пам'ять.
І тому напис
«Ілля Муровець» у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври є значно більшим, ніж
просто зміна літер на табличці. Це маленька, але дуже важлива перемога
історичної правди над багатовіковою імперською фальсифікацією.
Бо історія
починається з деталей. А відновлення нації починається з повернення правди про
саму себе.