Релігія під контролем Кремля: як РПЦ стала частиною російської гібридної війни

Поки російські ракети руйнують українські міста, а армія окупантів продовжує злочинну війну проти незалежної держави, Кремль використовує не лише танки, дрони та пропагандистські телеканали. Одним із найефективніших інструментів російського впливу залишається Російська православна церква, яка за останні десятиліття дедалі глибше інтегрувалася в державну систему влади та стала важливим елементом гібридної війни.

Саме на цьому наголосив голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський під час наукового семінару в Парижі, організованого французьким дослідницьким центром Collège des Bernardins. За його словами, міжнародна спільнота повинна значно уважніше оцінювати роль РПЦ у російській агресії проти України.

Йдеться не лише про окремі заяви церковних діячів чи моральну підтримку російської влади. Проблема набагато глибша. Російська Православна Церква стала одним із ключових носіїв ідеології так званого «русского міра» — концепції, яка фактично заперечує право українського народу на власну історію, культуру, мову та незалежне державне існування.

Саме ця ідеологія протягом багатьох років використовувалася Кремлем для виправдання втручання у справи сусідніх держав, окупації українських територій та повномасштабного вторгнення. Коли політична експансія отримує релігійне виправдання, вона стає особливо небезпечною. Адже війна починає подаватися не як злочин, а як нібито «священна місія».

На цьому акцентує увагу і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. Він переконаний, що в сучасній Росії релігія дедалі частіше використовується не для духовного служіння, а як інструмент політичного впливу та мобілізації суспільства на підтримку агресії.

За словами Омбудсмана, ідеологія «русского мира» давно вийшла за межі церковної риторики. Вона стала складовою державної політики Росії. У центрі цієї концепції перебуває не християнська віра, а політична ідентичність, побудована на тезах про «спільну історію», «єдиний народ» та право Москви контролювати сусідні держави.

Саме тому російська пропаганда намагається представити війну проти України як боротьбу «добра зі злом», а захист власної держави українцями — як загрозу самому існуванню православ’я. Така підміна понять є надзвичайно небезпечною, адже фактично виправдовує насильство та агресію релігійними аргументами.

Особливо тривожними виглядають факти, наведені Дмитром Лубінцем щодо мілітаризації дітей у структурах, пов'язаних із РПЦ. За його словами, у деяких церковних організаціях на окупованих територіях дітей навчають поводженню зі зброєю, залучають до воєнізованих молодіжних об'єднань та формують у них культ війни під прикриттям духовного виховання.

Такі практики мають мало спільного з християнським вченням про любов до ближнього, миротворення та цінність людського життя. Натомість вони свідчать про використання релігійних структур як елементу державної воєнної машини.

Не менш показовою є ситуація на тимчасово окупованих територіях України. Там представники РПЦ нерідко відкрито співпрацюють з окупаційними адміністраціями, підтримують російські військові підрозділи та сприяють інтеграції захоплених територій у політичний і культурний простір Російської Федерації.

Паралельно відбувається витіснення священнослужителів, які зберігають українську ідентичність, та заміна їх представниками російського єпископату. Таким чином церква використовується не лише як релігійна інституція, а й як механізм культурної та політичної асиміляції.

Саме тому Віктор Єленський закликає міжнародні релігійні організації та демократичний світ дати чітку моральну й політичну оцінку діяльності тих церковних структур, які підтримують агресію або виправдовують воєнні злочини. На його переконання, питання відповідальності стосується не лише політиків і військових, а й тих публічних діячів, які сприяють поширенню ідеології війни.

Сьогодні дедалі очевидніше, що гібридна війна ведеться не лише на полі бою. Вона відбувається в інформаційному просторі, освітній сфері, культурі та релігійному житті. Кремль давно зрозумів, що контроль над свідомістю людей інколи може бути не менш ефективним, ніж контроль над територіями.

Саме тому міжнародна спільнота повинна розглядати діяльність структур, які легітимізують агресію під релігійними гаслами, не як внутрішню справу Росії, а як складову глобальної системи загроз. Адже там, де віра перетворюється на політичну зброю, страждають не лише окремі народи — під ударом опиняються самі принципи свободи совісті, людської гідності та миру.

Україна сьогодні не лише захищає власну незалежність. Вона демонструє світові, наскільки небезпечним може бути союз авторитарної держави та підконтрольних їй релігійних структур. І саме тому голоси таких посадовців, як Віктор Єленський та Дмитро Лубінець, заслуговують на уважне вивчення не лише в Україні, а й далеко за її межами.