Трамп хоче закінчити війну до січня, але Путін не поспішає поступатися
Вашингтон дедалі відвертіше демонструє прагнення завершити російсько-українську війну за прискореним графіком. Адміністрація Дональда Трампа, за інформацією Financial Times, хоче домогтися мирної угоди між Києвом і Москвою вже на початку січня 2027 року. І цей дедлайн, схоже, продиктований не стільки готовністю Росії припинити агресію, скільки внутрішньополітичними розрахунками американського президента.
Проблема полягає в тому, що Кремль не демонструє готовності відмовитися від своїх максималістських вимог, тоді як Україна не може погодитися на мир, який фактично перетворить припинення бойових дій на відкладену російську агресію. Володимир Зеленський прямо говорить: Україні потрібні не тимчасові обіцянки, а гарантії безпеки на десятиліття. І саме тут інтереси Києва та поспіху Білого дому можуть кардинально розходитися.
Україну підштовхують до миру, а Путін виставляє рахунок за капітуляцію
Дональд Трамп, схоже, вирішив перетворити завершення російсько-української війни на політичний дедлайн власної адміністрації. Білий дім домагається укладення мирної угоди між Києвом і Москвою вже на початку січня 2027 року. Причому поспіх Вашингтона має цілком конкретне політичне пояснення: у новому році демократи отримають контроль над обома палатами Конгресу США, а отже, можливості Трампа одноосібно визначати американську політику щодо України та Росії можуть суттєво скоротитися.
Про це повідомляє Financial Times із посиланням на чотирьох співрозмовників, обізнаних із перебігом переговорів. За інформацією видання, американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер останніми днями провели серію зустрічей із російськими, українськими та європейськими представниками в Москві, Дубліні та Берліні. Їхнє головне завдання — прискорити досягнення домовленостей до зміни політичного балансу у Вашингтоні.
Але за цією дипломатичною активністю проглядається небезпечна суперечність: американці поспішають, Путін не поспішає, а Україна ризикує опинитися перед вибором між неприйнятними поступками та подальшою війною. І якщо для Трампа січень може стати політичною межею, то для українців ціна невдалого миру вимірюватиметься територіями, безпекою та життями наступних поколінь.
Трамп поспішає не випадково: демократи можуть зламати його переговорну гру
За інформацією Financial Times, Вашингтон прагне завершити переговорний процес до того, як новий склад Конгресу розпочне роботу в січні 2027 року. Республіканці втратили більшість і в Палаті представників, і в Сенаті. Демократи отримують можливість активніше впливати на зовнішню політику, збільшувати підтримку України, ініціювати нові санкції проти Росії та вимагати від адміністрації Трампа пояснень щодо її переговорної стратегії. Для нинішнього президента США це означає суттєве ускладнення політичної ситуації.
Якщо мирної угоди не буде до січня, Трамп ризикує зіткнутися з Конгресом, який не обов'язково поділятиме його підхід до Путіна та умов завершення війни. І саме тому виникає підозра, що Білий дім намагається не стільки дочекатися справжньої готовності Росії до миру, скільки встигнути оформити політичний результат до того, як демократи отримають реальні важелі впливу.
Один із європейських чиновників після зустрічі з Віткоффом і Кушнером прямо заявив, що американці чинять серйозний тиск, а для наближення до угоди Україні, ймовірно, доведеться піти на значні поступки. Інший дипломат сформулював ситуацію ще коротше: «Американці поспішають, Путін — ні». Це, мабуть, найточніша характеристика нинішнього переговорного дисбалансу.
Путін не відмовився від максималістських вимог
Кремль не демонструє готовності відмовитися від своїх стратегічних претензій до України. Серед основних російських вимог залишаються:
— визнання російського контролю над окупованими українськими територіями;
— відмова України від перспективи вступу до НАТО;
— обмеження чисельності та військових спроможностей Збройних сил України;
— перегляд європейської архітектури безпеки на умовах, вигідних Москві.
Фактично Росія прагне отримати за столом переговорів те, чого не змогла остаточно домогтися військовою силою: закріплення територіальних захоплень, обмеження української обороноздатності та позбавлення Києва можливості самостійно визначати зовнішньополітичне майбутнє. Особливо небезпечна вимога обмежити українську армію.
Навіть якщо припустити припинення бойових дій, скорочення українських військових спроможностей означало б створення передумов для нової російської агресії. Кремль отримав би час на відновлення власної армії, перегрупування сил та підготовку наступного етапу війни. Тобто Росія прагне не просто припинення вогню, а такого миру, який залишив би Україну вразливою перед наступним нападом.
І тут виникає принципове запитання: чому Вашингтон готовий встановлювати дедлайни для Києва, якщо Москва не демонструє аналогічної готовності відмовитися від своїх вимог?
Зеленський проти миру на два роки: Україні потрібні гарантії на десятиліття
На тлі американського поспіху Володимир Зеленський сформулював принципову позицію України щодо майбутнього мирного врегулювання. Під час спілкування з журналістами президент наголосив: найзрозумілішою та найнадійнішою гарантією безпеки для України залишається повноправне членство в НАТО.
«Найзрозуміліші гарантії безпеки для України — це членство України в НАТО», — заявив глава держави. За його словами, вступ України до Альянсу був би вигідним не лише Києву, а й самим союзникам. Українська армія має унікальний досвід сучасної війни, розвинені військові технології та практичні спроможності, які могли б посилити колективну оборону.
Зеленський також пояснив, чому членство в НАТО має принципове економічне значення. Без колективної системи безпеки Україна змушена самостійно утримувати величезну армію, розвивати авіацію, артилерію, ракетні системи та засоби захисту повітряного простору. Участь у НАТО дозволила б розподіляти значну частину оборонного навантаження між союзниками.
Однак проблема полягає в тому, що політичні заяви про майбутні гарантії ще не означають наявності конкретних зобов'язань. Президент визнав, що американська сторона порушує тему членства України в НАТО, але говорити про ухвалене рішення поки зарано. І це надзвичайно важливий нюанс: Київ не отримав підтвердження, що Вашингтон готовий забезпечити саме ту модель безпеки, яку Україна вважає найнадійнішою.
П'ята стаття без відповіді: хто насправді захищатиме Україну?
Окремо Зеленський прокоментував пропозиції щодо гарантій безпеки, які могли б бути побудовані за принципом п'ятої статті НАТО. На перший погляд, така модель виглядає привабливою: напад на Україну повинен спричиняти колективну відповідь партнерів. Але президент поставив запитання, без якого будь-які гарантії залишаються лише декларацією.
Хто саме входитиме до такого колективу? Які держави будуть зобов'язані захищати Україну? Чи готові вони реально застосувати військову силу у разі нового російського вторгнення? «Це має бути на папері. Я поки що на папері таких кроків не бачу», — наголосив Зеленський.
І тут українська позиція цілком зрозуміла
Будапештський меморандум уже продемонстрував, чого варті політичні запевнення, якщо за ними немає механізмів примусу до виконання зобов'язань. Україна не може дозволити собі повторити цю помилку. Особливо після того, як Росія двічі продемонструвала готовність порушувати міжнародні домовленості та розпочинати масштабну агресію. Зеленський також наголосив, що гарантії безпеки повинні діяти незалежно від того, хто обійматиме посаду президента США.
Україна воює не заради короткострокового перепочинку, а заради майбутнього держави. Тому гарантії на два роки не можуть бути достатніми. «Гарантії нам потрібні не на два роки, а бажано назавжди. Ну, принаймні на десятки років», — заявив президент. Це фактично пряма відповідь на будь-які спроби нав'язати Україні тимчасове припинення війни без надійного механізму стримування Росії.
Європа не повинна дозволити Вашингтону домовитися за спиною Києва
Ще одна важлива обставина нинішнього переговорного процесу — роль європейських держав. Під час зустрічі Коаліції охочих у Берліні 19 листопада Зеленський наголосив, що Європа повинна бути повноцінним учасником переговорів із Росією. У зустрічі взяли участь понад 40 представників держав і міжнародних партнерів. За словами українського президента, європейська сторона буде представлена п'ятьма країнами, Європейським Союзом і НАТО.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц також наголосив, що мирні переговори можуть бути успішними лише за участю України та Європи. Це принциповий момент. Майбутня архітектура європейської безпеки не може визначатися виключно домовленостями між Вашингтоном і Москвою. Адже саме європейські держави безпосередньо відчуватимуть наслідки будь-якого нового російського вторгнення. Саме вони будуть змушені реагувати на потенційне загострення, підтримувати українську оборону та захищати власні кордони.
Президент Франції Еммануель Макрон під час зустрічі також наголосив, що Україна повинна вести переговори з позиції сили, а партнери мають забезпечити її необхідною військовою допомогою. Це принципово відрізняється від логіки поспішного підписання угоди заради політичного календаря Білого дому.
Трамп може отримати підпис під угодою, але чи отримає Україна мир?
Найбільша небезпека нинішньої ситуації полягає в підміні понять. Мирна угода сама по собі ще не означає справедливого миру. Припинення бойових дій не дорівнює припиненню російської агресії. А політичні обіцянки не можуть замінити реальних гарантій безпеки. Якщо Україну примусять погодитися на територіальні поступки, відмову від НАТО та обмеження власної армії, не забезпечивши дієвого механізму захисту, Москва отримає стратегічну перевагу. Путін зможе представити це як перемогу Росії, використати перепочинок для відновлення військового потенціалу та зберегти можливість нового наступу.
Трамп натомість зможе оголосити про виконання своєї передвиборчої обіцянки щодо завершення війни. До того ж він зробить це до того, як демократи отримають контроль над Конгресом і почнуть активніше впливати на американську політику щодо України. Але що залишиться українцям після такого політичного тріумфу? Чи буде збережена територіальна цілісність держави? Чи матиме Україна достатньо сильну армію? Чи зможе розраховувати на реальну військову допомогу союзників у разі повторного вторгнення? І хто гарантуватиме виконання домовленостей після завершення президентства Трампа? Поки що переконливих відповідей на всі ці запитання немає.
Путін не поспішає, бо розраховує на час. Україні теж не можна поспішати з капітуляцією
Ситуація, яка складається навколо переговорів, вимагає від Києва максимальної дипломатичної витримки. Україна зацікавлена в припиненні війни. Але вона не може погодитися на угоду, яка лише відкладе наступну російську агресію. Вашингтон повинен зрозуміти: політичний календар американського президента не може бути важливішим за довгострокову безпеку української держави.
Якщо Трамп справді хоче миру, він має переконувати поступатися насамперед Москву, яка розпочала війну, окупувала українські території та продовжує висувати вимоги, несумісні з повноцінним суверенітетом України. Замість того щоб встановлювати дедлайни для Києва, американська адміністрація повинна домагатися від Кремля конкретних і перевірюваних зобов'язань: припинення агресії, відмови від територіальних претензій та гарантій, що нова війна не розпочнеться після короткої паузи. Інакше січнева мирна угода може виявитися не завершенням війни, а лише черговим дипломатичним оформленням російських завоювань.
Україні потрібен не мир до 3 січня, не політична перемога Трампа і не тимчасове мовчання російської артилерії. Україні потрібен такий мир, після якого Путін не зможе знову прийти з війною. І якщо Вашингтон цього не розуміє, то проблема не в тому, що Київ недостатньо поспішає, а в тому, що Білий дім ризикує переплутати завершення війни із завершенням власного політичного дедлайну.
Редакційне уточнення: дедлайн початку січня — це бажаний графік адміністрації Трампа, переданий співрозмовниками Financial Times, а не погоджена Україною чи Росією дата підписання мирної угоди.