Як живе сьогодні українське село (очима городянина)

Як міський мешканець, усіх проблем розкрити не намагаюся, пишу лише про те, що впадає у вічі

У світі вирують пристрасті. Увага прикута до того, що ще створить один самозакоханий придурок. Складається враження, що б ще не зробив, для всього світу буде тільки гірше.

У нас у країні, як і раніше, війна, яка в умовах дефіциту необхідного озброєння, все більше тримається на відвазі та майстерності наших військових.

А є в нашій країні ще одна сфера життєдіяльності, в якій особливих змін немає. Немає й необхідної уваги. Як мешкає сьогодні українське село?

Як міський мешканець, усіх проблем розкрити не намагаюся, пишу лише про те, що впадає у вічі.

Відразу можна сказати, що, якби не було розпаювання землі, навряд чи сільські мешканці вижили б. Місцеве населення залишилося переважно пенсійного віку, а пенсії у сільських якраз мінімальні. І орендна плата за паї новими сільгосппідприємствами суттєво рятує, хоч і не задовольняє всіх мінімальних потреб.

А мінімальні потреби це насамперед електроенергія. Це для міста з його зарплатами немає великої різниці 200 кВт витрат на місяць чи 220. А для села важлива навіть різниця між 100 та 120. Зайвий раз світло не вмикають.

Говорять, що в країні вдало пройшла реформа місцевого самоврядування. Кивають на кількість сільрад, кількість яких зменшилася у 4-5 разів. Разом із сільрадами закрилися школи, дитсадки, перукарні, лазні. А зараз активно закриваються магазини.

Немиті та нестрижені сільські аборигени на повну силу освоюють домашню торгівлю, продаючи все що завгодно один одному. Ну все ж таки один одного знають і ганебним не вважають. І навіть усіх дезертирів або як зараз називають СЗЧ, які сидять удома, всі знають, але нікому не розкажуть. Та їх ніхто і не шукає.

У менших селах, до чверті будинків стоїть у занедбаному стані. З 1 січня цього року мали дозволити визнавати їх безхазяйними та передавати у власність місцевих громад. Територіальна громада могла б ними розпоряджатися. В селах зараз чимало переселенців із прифронтових районів. І їм можна було б передавати ці руїни за символічну платню. Після війни все одно настане час модулів для мікропереробки продукції з полів та городів. І робочих рук потрібно буде чимало. Та й сьогодні дефіцит робочих рук навіть більший, ніж у містах.

Але комусь треба було загальмувати процес відродження розвалених безхазяйних будинків. І, як і раніше, вони прикрашають вулиці сіл. Таке вже було. Гальмували приватизацію підприємств, а коли зняли гальма, з'ясувалося, що половина майна зникла. Гальмували приватизацію землі, результат такий самий. Наступати на граблі – це наша національна розвага.

А в іншому, хоча й старше покоління потихеньку вимирає, молоде, як і раніше, народжує дітей. І хлопці, котрі сьогодні стоять на рубежі боротьби за нашу свободу, обзаводяться вдома потомством.

Ну а справжня реформа місцевого самоврядування у селі розпочнеться лише разом із реформою бюджетних відносин. Бо якщо сільрада не має грошей навіть на папір, я б не назвав проведену реформу вдалою.

Отака приблизно сьогодні картина життя у селі. Моїми очима.