Привіт Рефату Чубарову, всім кримчанам і мені особисто від адміністрації Трампа

Ще з Афганістану стало зрозуміло, що можуть кинути всіх

Ще не встигла адміністрація нового-старого президента США вступити в права, а вже прозвучало у наш бік: хлопці, забудьте про Крим. Думайте про мир. Наче це ми хотіли принести туди війну.

Ось і почала проявлятися обіцянка закінчити війну за один день. Якою ціною? Виявилося, що ціною територіальних втрат. Особисто я не сумнівався, що Трамп піде саме таким шляхом. І навіть не сказано «забудьте поки що». Сказано саме ЗАБУДЬТЕ.

На мою думку, все це є наслідками того, про що у лютому 2014 року мій друг Андрій Сенченко попереджав нову київську владу: хлопці, киньте ділити владу у Києві, і терміново займіться Кримом. Ні, у Києві справи були важливішими. Та й втратили Крим. Навіть не спробували захистити. А зухвалий бандит, якщо йому все сходить з рук, стає ще нахабнішим. Результат – війна.

Це «привіт» голові Меджлісу кримськотатарського народу Рефату Чубарову. Знову найбільш постраждалим виявився Кримськотатарський народ. Який сподівався, що ми видавимо агресора зі всіх захоплених територій. За допомогою міжнародного права та допомоги наших партнерів. Але як колись співали зеки, «виявився наш батько не батьком, а сукою».

Більшість кримських татар залишилися в окупованому Криму. Серед них також достатньо колаборантів. Немає сенсу перераховувати їх прізвище. Але втративши голову волоссям не плачуть. По суті цілий народ знову залишився без батьківщини.

А ще це «привіт» 26 % українців, які там проживали та проживають. Їм також передали «до побачення». А ще багатьом етнічним але проукраїнські налаштованим росіянам, які там живуть і таємно на нас сподівалися, теж «до побачення».

Це «привіт» і мені особисто. Я маю право про це говорити, бо сам не став пристосуванцем і не лишився там. Теж втратив усе. І навіть знаю, як деякі об'єкти власності були продані від мого імені «за довіреністю». Але розмова то не про мене. А про велику втрату для Української держави.

Що нам робити? Продовжувати робити те, що ми робимо. Давати відсіч ворогові. Не йти з ним на жодні угоди. Все одно обдурить. А «партнерам» нашим, судячи з усього, їхні гроші набагато важливіші за наші проблеми. І з агресором вони навчилися непогано заробляти. Тому й нас мабуть продадуть разом із тельбухами.

Я все менше вірю, що у Світі є демократія, є якісь міжнародні правила та спільні структури, які їх забезпечують. Ще з Афганістану стало зрозуміло, що можуть кинути всіх. І, на жаль, нас теж.