Чому я не люблю комунізм

Вся комуністична ідея виявилася величезним обманом

Мене іноді запитують, чому я так різко виступаю проти комунізму і проти комуністичної ідеології як такої. Вважаю за потрібне роз'яснити.

У самій комуністичній ідеї немає нічого непривабливого. До речі, вважаю комуністичну ідею якимось іншим форматом релігійних норм про те, що кожна людина має жити добре і дотримуватись у своїй повсякденній поведінці принципів моральності та поваги до інших людей. Що ж у цьому поганого?

Але вся справа в тому, що не дається жодних шляхів для досягнення цих добрих постулатів. У релігії все зрозуміло: житимеш праведно - в іншому житті, або в потойбічному світі, житимеш на своє задоволення. Комуністи вирішили перенести все на реальність, декларуючи обіцянки кожному найкращого життя вже на цьому світі.

При цьому, особлива їхня увага була звернена владі. Як її брати, як використовувати у своїх цілях. Було створено ідеологічну платформу для нової державної конструкції. Щоправда, кожен конкретний громадянин передбачався як піщинка у великому океані світової революції. А які права може мати піщинка? Нема їх. Є великі державні завдання, в яких піщинки перетворюються на маленькі покірні гвинтики.

А що мають робити ці гвинтики? Будувати комунізм. А якщо не згоден, то до тебе з усією строгістю створених під це законів, які виконують численні каральні органи. А найкраще життя все не наступало. Ну, говорили, треба потерпіти. Ну й терпіли громадяни відсутність будь-яких прав.

З економікою завжди була проблема. Централізована економіка не давала потрібної віддачі. І всі втрати компенсувалися за рахунок злиденного життя десятків мільйонів гвинтиків. Та ще рабської праці мільйонів у таборах каральних органів.

За рахунок чого жили та навіть розвивалися? А крали усі ідеї у ненависних капіталістів. Та вони й самі були не проти продавати свою продукцію від цілих розібраних на частини підприємств до товарів повсякденного попиту. А своє створити так і не вдавалося. Не хотіли жебраки і раби працювати творчо. Ну і жили у злиднях. За мірками того ж таки капіталістичного суспільства, якщо людині вистачає зарплати тільки на житло, одяг та харчування - то вона живе у злиднях.

Ну і виховалося замість будівельників комунізму (навіть був для них моральний кодекс правил) велика кількість жебраків нахлібників на шиї соціалістичної (перша стадія комунізму, за визначенням ідеологів) держави. Ну і через 70 років все розвалилося.

Вся комуністична ідея виявилася величезним обманом. Влаштували своє життя лише провідники самої комуністичної ідеології, на відміну більшості громадян. Хоча рядові члени партії були звичайними людьми, котрі жили з усіма проблемами країни. А керівництво завжди жило добре. Ось такий вийшов комунізм.

Я ніколи не був членом КПРС, хоча був офіцером радянської армії з важливими функціями та повноваженнями. Тому мені просто про все це говорити. Але коли я говорив про свою безпартійність деяким високим особам у важливих державних органах, вони не вірили, хоч самі були партійними функціонерами, а потім міністрами та депутатами. Звичайно, ніхто з них не хотів визнавати брехливість комуністичної ідеології, хоча життя показало результати.

Навіщо я про це пишу? Занадто багато громадян похилого віку забули всю суть радянського життя. А багато хто й не розуміли. Молодь взагалі нічого не знає про той лад. Вважаю що сьогоднішня війна - це і є остання спроба комуністичної ідеології зачепитися за життя.

Тому я не люблю комунізм. Але не рядових комуністів, ким були наші батьки та діди. Не люблю саму брехливу ідею, якою обманули кілька поколінь.