Важкий крок у Авдіївці – єдина можливість зберегти життя українських захисників, адже неможливо продовжувати ефективний опір в умовах штучного дефіциту озброєння і водночас десятикратної переваги ворога у кількості артилерійських ударів.
Але велич Авдіївки – це не лише мужній опір оборонців міста упродовж двох років повномасштабної війни. Це десять років добре організованої, виваженої стратегії виживання і водночас колосальних викликів та випробувань.
Периметр Авдіївки ще до вторгнення – практично сіра зона. Із даху Авдіївського коксохіму відкривалися мальовничі обрії Донецька. Утім, починаючи з 2014 року і Авдіївка, і завод зазнавали регулярних обстрілів. У найважчий період місто вчилося жити без світла, води та тепла.
АКХЗ – найбільший в Європі коксохім – зупинявся і запускався 15 разів – це історичний рекорд, зважаючи на те, що зупинка виробничих процесів на такому підприємстві – надзвичайна подія.
Але завод вистояв не в останню чергу завдяки принциповій позиції менеджменту, очільника підприємства і мого доброго друга Муси Магомедова, який у критичний момент вирішив – АКХЗ відновиться і працюватиме.
І він працював під захистом українських Захисників. Влітку 2014 року вони вже звільняли Авдіївку. Я дуже сподіваюся, що в майбутньому прапор України знову з'явиться на вулицях міста. Там – його незмінне місце.