Військові після війни

Відставних військових, незалежно від звання, завжди цікавили дві проблеми: житло та робота

Насамперед, маю право розмірковувати на цю тему, так як сам є офіцером запасу. Маю вислугу 23 роки разом із службою за Полярним колом.

По-друге я пройшов шлях від безпартійного капітана запасу до Народного депутата України. Нікому не продався. Багато навколо говорили, що це була випадковість. Але я завжди був незалежним. Тому мені є що сказати нашим воїнам.

Сьогодні на військовій службі перебуває кілька сотень тисяч наших громадян. Вони захищають наше право на вільне життя, можливість побудувати справедливу державу. Саме вони будуть значною частиною будівельників нової країни та нового суспільства.

Як себе знайти у цьому житті? Безсумнівно, багато хто залишиться служити. Я спілкуюсь із військовими, які сьогодні перебувають від тилів до передової. І незважаючи на всі труднощі, багато хто бачить себе військовими і надалі.

Мене цікавить та частина наших військових, які повернуться до цивільного життя. Як їм влаштувати своє життя?

Відставних військових, незалежно від звання, завжди цікавили дві проблеми: житло та робота. Ну зараз може бути ще одна – недоплачені суми допомоги за часи служби.

Перше та головне з чим зіткнуться хлопці коли вони повернуться до своїх міст та сіл. Вони потраплять до рук місцевої влади. І не можна сказати, що ці руки будуть розгорнутими. Ні, як до безправних істот до вас ставлення, звісно, не буде. Але треба відразу зрозуміти, що ви зі своїми питаннями завжди будете для влади постійним головним болем. Особливо якщо вам від неї щось треба. Нехай це і належить вам за законом.

Житло. Вільного житла місцева влада не має. А є всілякі черги. Якими чиновники ще й маніпулюють. Це ви на фронті кров проливали. А вони зовсім непогано почувалися в тилу, захищені від мобілізації всякими «бронями» за свою важливу та важку працю.

Отже на чергу надії майже немає. Я звільнився з армії у 1991 році. Але належного житла від держави так і не одержав. І навіть коли «вибив» квартиру, її перевели у службову та відібрали. Я не про себе. Таке може статися з кожним.

Робота. Кожен відставний військовий, якщо йому ще дозволяють роки та здоров'я, хоче сам ще заробити на хліб. Тому що пенсії катастрофічно не вистачає на утримання сім'ї. І жити доведеться, швидше за все, на орендованій квартирі. А за неї треба платити. Робочих місць вам ніхто не надасть. Вільних місць у органах місцевого самоврядування немає. Трохи більш-менш великі посади зайняті самі знаєте ким. У конкурсному відборі з ними вибір завжди буде не на вашу користь. Тож сподіватися вам потрібно буде лише на себе та свої здібності.

Якщо вам держава щось залишилася повинна з виплат на утримання під час військової служби, то знову ж таки доведеться почекати. Грошей за цією статтею немає, програма додаткової допомоги лише створюється. Тому я й казав, що ви будете для місцевої влади постійним головним болем. А головний біль навряд чи хтось любить.

Дивно, але головним ворогом військових після війни є корупційна система державного управління. При якій чиновник зможе з вами чинити, як я описав вище.

Що робити? Ви вже з війни знаєте, що ворога можна перемогти лише у бою. Сам він свої позиції добровільно і без бою не здасть. З однієї війни ви потрапите на іншу, тиху, не завжди помітну. Але виборювати свої права доведеться. Україна - демократична країна. За зміцнення цієї демократи ви й воювали з агресором.

Що б ви зробили на фронті поодинці? Нічого! І у післявоєнній ситуації для боротьби за свої права вам треба об'єднуватись. Я вас запевняю, що маса різних партій рватиметься нібито захищати ваші права. Не вірте, політики говорять про те, що їм вигідно говорити. Обіцянки швидко забуваються.

Будуть спроби запустити на майбутні післявоєнні вибори політичні сили на основі відставних військових. Я навіть гадаю, що таких партій буде не менше трьох. Одна «правильна», під керівництвом партії влади, друга «неправильна», під наглядом опозиції до цієї влади. І третя саме для захисту інтересів військових із самих цих військових. Здавалося б, до неї треба йти і захищати разом свої інтереси. Але ця партія просто не матиме грошей на вибори. Ми наприкінці 90-х створили Партію захисників вітчизни, і навіть пішли з нею на вибори. Але грошей не було навіть на участь у дебатах. Пролетіли, а потім партію прибрали до рук інші політики. І військові її покинули.

То що ж робити відставним військовим? Насамперед-об'єднуватися. Створювати у селах та містечках громадські організації. І відстоювати свої права. Чим активніше діятимете, тим більше ваші шанси досягти відповідної поваги від тієї влади, на рівні якої діятимете. Так ми діяли на початку 90-х, коли відставних військових було багато, а їхні права не дотримувалися. Теж влада не мала ні житла, ні грошей. І жодних партій. Вони самі до вас прибіжать, якщо ви досягнете поваги у суспільстві. Якщо у вас буде громадська вага. А якщо такі організації будуть по всій країні, тоді можна об'єднуватися в районні та обласні організації. Вас підтримає суспільство.

Якщо пустити все на самоплив, знайдеться багато бажаючих виступати від вашого імені. Але інтереси будуть чужі, а не ваші. А мені і вам хотілося б, щоб були дотримані та реалізовані саме ваші права.

Мудрець сказав: Чоловік сам творець своєї слави. Тож ваша війна, на жаль, ще не закінчена. Але ми разом збудуємо нову країну. У якій пануватиме справедливість. У тому числі і до вас.