Співробітника Офісу президента залякав Коломойський?

Високопосадовець із Офісу президента скаржився на переслідування

Отак номер! Читаю як високопосадовець із Офісу президента скаржився на переслідування. Життя йому не дає один громадянин. Організував, чи розумієте, цькування через підшефну журналістську братію. І гнобить.

Громадянин, правда, непростий. Пан Коломойський. Але хто б не був. І щоби так залякати бідного співробітника, що через пресу аж почав скаржитися.

Не хочу розбирати тут хто кого гнобить та як. Але можу сказати одне: наша влада поступово відгородилася від громадян високим парканом. Громадянину не перестрибнути. Не лише простому. Але Ігореві Валерійовичу напевно теж.

Можу стверджувати, що до Верховної Ради вже чотири роки неможливо потрапити не лише пересічному громадянину, а й Народному депутату. Спочатку два роки був Covid. І за розпорядженням самого Розумного з усіх розумних нікого не пускали. Мало того, жоден телефон не відповідав. Начебто можна було передати вірус з проводового або мобільного зв'язку. Ну, так і не зміг я потрапити.

Нині, зрозуміло, війна. Не до якихось відвідувачів. Але телефони знову мовчать. Ворог може пробратися тим самим способом, провідним та бездротовим. Спробуйте зателефонувати до будь-якого комітету. Або, наприклад, у відділ кадрів. У бухгалтерію. Не намагайтеся. Глуха стіна.

А як же зворотний зв'язок із виборцями платниками податків простими громадянами? Де цей зворотний зв'язок? Лише через телевізор? Ну от як бачимо, двоє громадян не змогли через нього поговорити. Хоча можливостей у обох достатньо.

Ми намагаємося уникнути радянського минулого, але ніяк не можемо відкинути старі принципи. Знову одні – дуже розумні, інші – бидло, навіть якщо у них грошей неміряно. Одні сидять у своїх кабінетах. Ярлики всім розклеєні. Поради як поводитися роздані. Інші - за стіною

Якось непомітно зросла ця стіна, як Берлінська за одну ніч. Стіна нерозуміння. Але у стіни то дві сторони. В однієї зібралися розумники, в іншої - біомаса, але з бюлетенями. А стіни часто потім руйнуються. І під уламками гинуть і ті й інші.

І скільки разів це було. Приходять одні і вважають, що на все життя. А потім приходять інші. І все повторюється.

Я не про перших осіб. Їх підтримую. Але ось «сусліки-агрономи» не зникають. Тому й нерозуміння.