Я дуже хочу, аби наші діти розмірковували, як зібрати конструктор, але не про те, від чого легше померти.
Минулого тижня, перебуваючи у Відні з робочим візитом, відвідала Центр допомоги українським переселенцям Train of Hope - Flüchtlingshilfe Wien. Це місце, де всі, хто тікає від війни в Україні, знаходять тепло, турботу і затишок. Тут нашим землякам надають усю необхідну підтримку.
Унікальні історії українських біженців, які знайшли тимчасовий прихисток в Австрії, зворушують до сліз своєю унікальністю та відвертістю. Маргарита рятувала з-під обстрілів себе, маму, собаку та двох котів – і байдуже, що пересувається лише на інвалідному візочку.
Величезна подяка моїй колишній колезі Ірині Зудовій, яка від початку повномасштабного вторгнення приєдналася до армії волонтерів у Відні. Саме вона познайомила мене з побутом українців в австрійській столиці, а також натхненниками Центру Manuela Ertl та Nina Andresen.
Щира подяка Вам від усього народу України за вражаючу допомогу. Ваша щоденна праця і підтримка неймовірно надихає.
Train of Hope – найпотужніший центр підтримки українських біженців, який виник в австрійській столиці на ентузіазмі волонтерів за підтримки благодійників. Така синергія попри шалене навантаження обернулася дев’ятьма місяцями безперервної допомоги нашим землякам, які втікали від розв’язаної росіянами війни.
Наразі друзі України у Відні створюють новий Центр, тож маю велику надію, що благодійники й надалі підтримуватимуть армію волонтерів, які якісно полегшують життя українцям.
Спілкуючись із Маргаритою та іншими візитерами Центру, я зустріла сповнених оптимізму та рішучості вольових людей, які не занепали духом. Місцева волонтерка Світлана у рідному Чугуєві, що під Харковом, викладала німецьку мову. Її син-лікар залишився допомагати рятувати українців у Краматорську. Жінка до останнього вагалася залишати Україну, однак 24 лютого в перервах між обстрілами була вимушена тікати від «визволителів», аби врятувати життя. За два тижні планувала повернутися додому. Потім - за два місяці. Потім мріяла, що в кінці літа… Не судилося.
Особливо розчулила історія 11-річного хлопчини, який разом із мамою евакуювався до Відня та потрапив до Центру допомоги Train of Hope. Одного дня запитав у неньки, як легше померти: коли в будинок прилетить ракета чи коли у місто прилетить ядерна бомба? Всі присутні, які це почули, плакали…
Я дуже хочу, аби наші діти розмірковували, як зібрати конструктор, але не про те, від чого легше вмирати. Тож нехай ворогу повернеться кожна сльоза наших матерів, наших дітлахів. Нехай помноженим добром повернеться до друзів те, що вони віддають нам.
Насправді допомога, яку надають європейці, неоціненна.
Тому ще раз дякую, друзі-австрійці, за ту потужну підтримку, яку ви нам надаєте щодня.
Живіть у мирі!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.