Роздуми в День Незалежності: без свободи немає любові

Незалежність держави, в деякій мірі, можна порівняти зі свободою людини. Наділивши Адама свободою, Господь дав йому право вільно та свідомо слідувати до досконалості, або ж відмовитись від неї.

Незалежність держави, в деякій мірі, можна порівняти зі свободою людини. Свобода – це дар Божий, один з найскладніших та найнебезпечніших. Наділивши Адама свободою, Господь дав йому право вільно та свідомо слідувати до досконалості, або ж відмовитись від неї. Реалізувався цей дар через послух. Порушивши Заповідь Божу щодо «забороненого плоду», Адам відвернувся від Бога, і замість дороги життя обрав шлях смерті. Що зробив у відповідь Господь? 

Як Всесильний Творець світу, Він міг би одним словом знищити все зло, яке зʼявилося на землі внаслідок гріхопадіння Адама. Він міг би змінити й саму людину, позбавивши її свободи, і цим самим зробивши неможливим гріх, адже там, де немає свободи, немає і гріха. Проте, нічого з цього Господь не зробив. Навпаки, Він віддав Свого Сина, щоб спасти світ. Тому що, без свободи немає не тільки гріха, але немає і любові. 

Любов – це плід і результат свободи. Любити можна тільки вільно і без зовнішнього тиску. Справжня любов має не емоційний, а жертовний характер. Це не почуття, а конкретні справи. І в першу чергу, відмова від гордині та егоїзму. Любов неможливо «отримати в подарунок», вона народжується тоді, коли людське серце готове прийняти іншого, як самого себе. 

Щось подібне можна сказати і про незалежність країни. Її не отримують. Тому що, вона є самоусвідомленням народу, внутрішній його стан, до якого призводить відмова від власного егоїзму, розуміння того факту, що розбудова держави неможлива без долі самопожертви. Це чітке бачення спільних, а не власних інтересів. Це єднання різних поглядів і думок задля загальної єдності. Це вміння дбати про благо не тільки окремої людини, а і всього народу зокрема. 

Так, незалежність – це шлях. Часто, це шлях проб та помилок, шлях, яким ми йдемо, поступово звільняючись від усього, що обіцяє перетворити нас на людей, позбавлених волі та свободи вибору. Це процес, який може зайняти десятиліття, але без якого неможливе становлення народу та держави. 

Очевидно, що сьогодні народ України йде цим шляхом. Ми бачимо помилки, на наших очах відбуваються речі, яких не повинно бути. Але, разом з цим, ми самі готові і прагнемо їх виправляти. Попри все, ми намагаємося стати такими, якими нас хоче бачити Господь, а не хтось інший. Наш народ потерпає від кровопролитної війни, і особливо важко йому зараз, коли приходиться щодня заново переоцінювати той дар свободи, яким нас наділив Творець. 

Проте, знаючи Його любов до світу, ми віримо, що Він не залишить нас, не буде стояти осторонь, а прийде для того, щоб зберегти даровану Ним свободу, без якої не може бути справжньої любові.