Чий храм?

Суперечки довкола римсько-католицьких храмів України,

тривають віддавна і не припиняться, вочевидь, ніколи. При цьому римсько-католицька сторона наголошує на своєму історичному праві володіти цими храмами.

Дуже часто ми чуємо від поляків, що то їхні предки за свої кошти зводили костели, тому історично справедливо, щоб їх повернули тим, хто платив за їхнє зведення. І тут важливо зазначити, що платили за їхнє зведення не лише поляки, німці, угорці та інші римо-католики, які мешкали в Україні, а й  українці.

         Практика, коли костели утримувалися насамперед за рахунок спеціяльного податку на це, яким обкладалося місцеве православне населення, стала загальною для українських земель під владою Польщі. Причиною цього було те, що на початку римо-католиків було надто мало, особливо в сільських місцевостях, і утримати за їхній рахунок парафіяльні костели було неможливо, тому для цього поборами обкладали місцеве українське населення, яке складало на той час більшість, але належало до іншої конфесії.

Таким чином українці, напряму й безпосередньо брали участь у фінансуванні будівництва й утримання римо-католицьких костелів.

         На даний час виникає питання, а чи потрібна римсько-католикам така кількість культових споруд щоб забезпечити духовні потреби всім бажаючим?

Для прикладу, польська меншина м.Житомира не могла і досі не може заповнити й утримати ту кількість культових споруд, яку їй вже було передано органами влади. Не дивлячись на вказану ситуацію окремі представники римо-католицького духовенства та пропольських національно-культурних товариств періодично піднімають питання повернення їм приміщення Житомирського краєзнавчого музею. Хочеться нагадати, що вказане приміщення не має ніякого відношення до культової споруди та не підлягає поверненню, а тому повинне використовуватися всіма мешканцями Житомирської області, не дивлячись на віросповідання.