«Батьківський кіднепінг» в Україні: робоча група доопрацьовує законопроєкти

До законопроєктів про кримінальну відповідальність за «батьківський кіднепінг» вносяться останні правки. Незабаром документи будуть зареєстровані в парламенті.

Між тим історій із викраданням неповнолітніх дітей одним із батьків у іншого стає в Україні дедалі більше. І більше сліз на очах малолітніх дітей та останніх сподівань убитих горем матерів на парламент.

Андрій Плєсовських – 6-річний заручник рідного батька

Спілкуючись із черговою, убитою горем мамою, у якої колишній чоловік викрав дитину, щоразу відчуваю холодні та колючі мурашки, ком у горлі. Щоразу ставлю собі питання і не уявляю, ну як можуть батьки завдавати стільки болю власним дітям?! Це ж скільки люті та ненависті потрібно мати в душі, щоб приректи малолітню дитину на тяжкі психологічні страждання, які можуть зламати все її подальше життя?!

Розповім чергову моторошну історію, жертвою якої стала мешканка Миколаєва Катерина Плєсовських.

Далекого 2008 року Катерина та Михайло покохали одне одного. Вона вірила, що знайшла свою долю — того єдиного чоловіка, із яким побудує міцну та люблячу родину, за яким буде, як за кам’яною стіною. Він теж її кохав. 2011 року пара одружилася. За три роки народився син Андрій.

Але сімейне життя складалося зовсім не так, як уявляла Катерина. За словами жінки, ще за рік до народження дитини одного вечора Михайло раптово обернувся на звіра. Він ударив дружину, вона впала. Потім чоловік довго тягав жінку по підлозі за руки та ноги, лаяв її останніми словами. А коли випустив пар — спокійно ліг спати.

Випадки раптової агресії чоловіка поновилися вже після народження Андрійка. Чоловіка розлючувало все — коли малюк плакав, коли капризував за столом. Михайло вчиняв такі гучні істерики, що дитину починало трусити від страху.

Той страшний день наприкінці листопада 2020 року Катерина не може забути. Родина поїхала на дачу. Близько 11-ї години Михайла прорвало. Він виштовхав роздягнену жінку на вулицю, а коли вона почала стукати у вікно, вискочив з хати, схопив руками за шию та почав душити. Жінка втратила свідомість. Прийшла до тями й побачила над собою чоловіка, який бив її по щоках, та переляканого до півсмерті Андрійка, який голосно плакав. Після чого Михайло знову пішов спати, як нічого й не було.

Одного дня, коли чоловік відлучився у справах, Катерина з Андрійком утекли з дачі до своїх батьків. Чоловік постійно телефонував, не вибачився, просив дати йому можливість бачитися із сином. Катерина проти побачень не заперечувала, про що дуже шкодує.

23 січня 2021 року Михайло, як завжди, приїхав на побачення, взяв сина на прогулянку і більше його не повернув. Телефони вимкнув. Заява Катерини в поліцію, з її слів, залишилася без уваги. Правоохоронці через адвокатів зв’язалися з батьком, він підтвердив, що дитина разом із ним. Жінці порадили звернутися до суду. Вона так і зробила. До цього часу позов Катерини по суті так і не розглядали. Засідання заплановане на січень 2022 року. А зараз майже щодня погрожує Катерині фізичною розправою, навіть убивством, якщо вона не забере з Центрального районного суду Миколаєва свій позов.

Катерина Плєсовських від боротьби за власну дитину відмовлятися не збирається. І хоча сили на сьогодні відверто не є рівними, сподівається, що вже найближчим часом справедливість переможе. А її колишній чоловік, що тримає майже рік у заручниках власну дитину, понесе відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України.

Подалі з очей

Прояви, а точніше, відверті злочини «батьківського кіднепінгу» в Україні стали масовим явищем. До Жіночого руху «ЗА МАЙБУТНЄ» звертаються сотні батьків, які благають допомогти знайти та повернути їхню дитину. На жаль, законодавство не передбачає відповідальності за викрадення дитини одним із батьків, адже, незважаючи на те, розлучені батьки чи ні, обидва мають рівні права на виховання дитини. Саме цією законодавчою нормою зловживають батьки-викрадачі, дії яких щодня стають дедалі зухвалішими, цинічнішими та жорстокішими.

Більшість із них переховують дітей після викрадення в Україні. Проте почастішали спроби вивезення малолітніх дітей подалі від очей іншого батька за кордон. На щастя, законодавство України майже повністю нівелює подібні спроби, але ж і такі випадки трапляються.

Нещодавно, наприклад, Державна прикордонна служба України затримала одного чоловіка, який намагався вивезти дитину в іншу державу, не маючи відповідного дозволу матері. Як свідчить відеозапис інциденту, чоловік намагався дати прикордоннику «хабар». Останній миттєво викликав наряд правоохоронців. Правопорушника було затримано на місці злочину.

Я дуже вдячна за такий вчинок українським прикордонникам, адже вони, без перебільшення, врятували дитину. Але якщо українські кордони для «батьківського кіднепінгу» на замку, то всередині країни викрадачі власних дітей почуваються абсолютно безкарними. І з цим потрібно покінчити раз і назавжди. Чим швидше — тим краще!

Доопрацювання законопроєктів

Голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, народний депутат від партії «ЗА МАЙБУТНЄ» Дмитро Лубінець готує до реєстрації два надважливі законопроєкти щодо відповідальності за самочинну зміну місця проживання дитини одним із батьків та врегулювання деяких питань у спорах щодо визначення місця проживання та умов участі у вихованні малолітньої дитини».

Хочу нагадати про те, що пропонується законопроєктами. По-перше, самочинна зміна одним із батьків місця постійного проживання дитини визнається кримінальним злочином. Відповідальність — від штрафу до позбавлення волі. По-друге, поліція буде зобов’язана розшукувати викрадену одним із батьків дитину. По-третє, суди отримають додаткові повноваження. Зокрема, матимуть право ухвалювати рішення негайно щодо відібрання та повернення дитини за попереднім місцем проживання, але не пізніше 2 днів з дня надходження заяви. Нарешті буде встановлено чіткий механізм примусового виконання рішення суду про відібрання та повернення дитини.

Наразі робоча доопрацьовує тексти цих документів, після чого їх буде зареєстровано у Верховній Раді України та внесено до порядку денного пленарних засідань.

Як жінка, майбутня мама та лідерка Жіночого руху «ЗА МАЙБУТНЄ» дуже сподіваюся, що після ухвалення парламентом виконавчі органи влади забезпечать чіткий контроль за виконанням цих надважливих законів. Адже вони гарантуватимуть кожному з батьків не ілюзорні, а дійсно рівні права на виховання спільних малолітніх дітей. Ми маємо захистити дітей від «батьківських війн». І я переконана в тому, що так і буде!