«Побег из СРСР» або два шляхи до омріяної свободи

Постійні арешти, репресії, ГУЛАГ, червоний терор – характеристика, яка підходила далеко не всім радянським людям.

Постійні арешти, репресії, ГУЛАГ, червоний терор – характеристика, яка підходила далеко не всім радянським людям.  У зв’язку з цим за роки існування радянської системи тисячі людей намагалися залишити «соціалістичний рай».

Особливо гостро ця проблема стосувалася українців – нації, яка споконвіків славилася прагненням до свободи. Причини еміграції населення розбирати не буду лише продемонструю нелегкий шлях та ризики таких дій. Для прикладу пропоную взяти період із 50-х до 80-х років. Про офіційну еміграцію не було й мови, навіть з’їздити в іншу країну було складно. Тому спроби покинути комуністичну країну були особливо небезпечними.

Однією з основних проблем було оточення території радянського союзу. Адже по-всьому кордону розташовувалися держави соціалістичного табору. У такому випадку, єдиним виходом із вказаної ситуації залишалася грузинська частина радянсько-турецького кордону, де крім подвоєної охорони, від свободи емігранта відділяли метри колючого дроту. Зокрема, нещодавно прочитав матеріал, в якому один із емігрантів розповідав про те як, подолавши два ряди колючого дроту, засипав тютюном власні сліди тікаючи від погоні з собаками.

Інша історія розповідала про втечу з лайнера. Зокрема, на початку 80-х років із Владивостока ходив круїз до Тихого океану. Особливістю цього відпочинку було те, що корабель протягом трьох тижнів не заходив до жодного порту. Так, через тиждень подорожі круїзний лайнер проходив біля одного з островів Індонезії. Українець, озброївшись рятівним жилетом стрибнув у океан. До берега він дістався через 8 годин…

Це лише дві історії, а їх були тисячі. Тут якраз-то й назріває питання: Якщо в СРСР все було стабільно добре, то чому ж люди, ризикуючи власним життям, намагалися звідти втекти?