Почему россияне ненавидят украинцев
Ще в ХІХ сторіччі російські класики не раз відображали
відмінності між українцями та росіянами, виокремлювали наші села в садах на
противагу «русскім дєрєвням з бєрьозкамі» без садів та городів, з чорними
дерев’яними ізбами, щедро описували ввічливий характер, особливе ставлення до
жінок і загалом роль жінки, як повноправного члена родини. Тоді як у Московщині
жінка була рабинею, і нею міг «пользоваться» не лише чоловік, але і його брати
та батько, - розповідає письменник Юрій Винничук.
Але водночас росіяни жодним чином не відділяли себе
від українців. На початку ХІХ сторіччя ще живі були, роздмухані Орестом Сомовим
і Миколою Гоголем, українські сентименти, замилування історією, козаками, та
вже після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства ставлення до українців
змінилося. Їх стали сприймати лише як невід’ємну частину єдиного російського
народу, а будь-яке виокремлення відразу придушувати.
Відтак роками і роками цей імперський забобон, який
полягав у тому, що ми були лише носіями «русского нарєчія», вбивався у голови
росіян. Імперське мислення, гордість за велику імперію – це те, від чого
страждало немало країн. Це пережили і Великобританія, і Іспанія, і Франція.
Хвороба на імперію невиліковна, вона зникає щойно з носіями цієї хвороби.
Чи «ми адін народ», чи «ми братья» – не має значення,
це те, з чим живе кожен росіянин чи наш «ватник».
Нікому з росіян і не спаде на думку, що ніде у світі
нічого схожого нема. Жодні народи-сусіди ніколи не заявляють, що вони є
братами, а понадто одним народом. Навіть народи, які розмовляють однією мовою.
Причина проста: не існує народів-сусідів, які б не мали територіальних
претензій один до одного і які б коли-небудь не воювали між собою.
Таке нав’язливе й інфантильне братання виглядає зовсім
не як братання, а намагання знову втягнути нас у свою орбіту. Покоління і
покоління росіян жили з переконанням, що МИ – це ВОНИ. І Кієв – мать. Без
Кієва-матєрі історія Росії кастрована і то на найгероїчнішу і найлегендарнішу
її частину. Цілий пласт історії, оспіваний у безлічі літературних творів, у
фільмах і виставах, в живопису і музиці, раптом опиняється за межами власне
російської історії.
Злодій ненавидить того, кого він обікрав. А злодій, у
якого відібрали вкрадене, ненавидить утричі дужче. Росіяни нас не любили
ніколи, хоч ми й жили колись в одній країні. Не любили через те, що ми погано
асимілювалися. Але після розпаду імперії вони нас зненавиділи. І це не так зле.
Бо прихильність можна купити, а ненависть треба заслужити. Ми її заслужили.
Тому й вдаються їхні політики до образливих
висловлювань на нашу адресу. Путін шкодує за розпадом СССР, нарікає на Леніна і
Сталіна, які створили союзні республіки, заклавши уповільнену міну, розповідає
американському президентові, що Україна «ласкутнає гасударства». Його отупілий
чиновницький мозок не в стані усвідомити той факт, що більшість країн світу так
само – це землі, які приростали клаптями. І сама Росія в тому числі.
Їм було б куди спокійніше, якби вони стерли нас із
лиця землі, а тоді б творили таку історію, яка їм була б найвигіднішою.
(…) Отже, людина, яка виросла на саме такому
трактуванні історії, ніколи не змириться з тим, що усе було не так. В Росії
видають і не перебрехану, і не сфальшовану історію, але хто її читає? Маси
читають пропагандистський ширпотреб, а не поважних істориків. Бо думка
найгеніальнішого зі слонів вартує для віслюка значно менше, ніж думка іншого
віслюка.
Мусить пройти якийсь час, коли росіяни позбудуться імперської
самосвідомості, але цього часу доведеться чекати довго, бо ніхто й не
збирається у них цю самосвідомість притлумлювати, як то робилося у Франції чи
Великобританії. Росіянам їхню самосвідомість постійно підсичують, не даючи
забути, що «жилі ми кагда-то в вєлікай странє».
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.