Своєю культурою, самосвідомістю та ідентичністю ми зобов’язані християнству. Літописець ніби підкреслює, що навіть виникнення Києва було б неможливим, якби не проповідь апостола Андрія.
13 грудня Православна Церква відзначає день пам’яті апостола Андрія Первозванного. Ми не будемо вдаватися в подробиці його життя. Лише зазначимо, що він займає особливе місце серед апостолів – і як той, кого першим покликав Христос, і як брат апостола Петра. Для нас важливо інше – саме апостол Андрій вважається тим учнем Христа, який приніс звістку про Воскресіння Спасителя на нашу землю. У «Повісті минулих літ» читаємо: «Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».
Наскільки достовірною є ця оповідь з історичної точки зору – залишимо на розсуд істориків. Для нас важливим є інше: вже в кінці XI на початку XII століть (час написання «Повісті») наші предки намагалися донести до своїх нащадків, що своєю культурою, самосвідомістю та ідентичністю ми зобов’язані християнству. Літописець ніби підкреслює, що навіть виникнення Києва було б неможливим, якби не проповідь апостола Андрія. Іншими словами, християнство має не тільки сотеріологічний вимір, але й цивілізаційний.
Дійсно, слов’янська, а згодом і українська писемність сформувалась завдяки євангелізації земель історичної Русі. Ми практично не знаємо писемних пам’яток епохи язичництва. Наша література, культура і загалом державність сформувалися під впливом християнства.
Саме тому, з особливим болем ми сьогодні спостерігаємо за тим, як окремі сили намагаються нав’язати чужу нашій ментальності язичницьку свідомість. З екранів телевізорів та на сторінках інтернет-порталів постійно звучать слова про «народні традиції», під якими найчастіше розуміються міфічні ритуали, гадання та забобони.
Ця примітивна «релігійна» практика впроваджується і в систему освіти. Так, в підручниках з літератури та історії останнім часом зустрічаються викривлені факти нашого минулого, «молитви древнім богам» та описи «традицій», яких ніколи не існувало на наших землях. Нам звідусіль завзято розповідають, що можна, а чого не можна робити на те чи інше свято. Та навіть тлумачать, що Преображення – це «Яблучний спас», пам’ять мучеників Макавеїв – «Медовий спас», а свято Нерукотворного Образу Христа – «Горіховий спас». За цими назвами, зазвичай, зникає Сам Христос, а свято на честь Господа Спасителя перетворюється в обряд освячення меду, яблук та горіхів. Подібні метаморфози відбуваються й з іншими святковими днями – Різдвом, Богоявленням Господнім, Світлим Христовим Воскресінням, а також і з днем пам’яті апостола Андрія Первозванного.
Нам варто ще раз пригадати, що як народ та держава, ми з’явилися тільки після того як на наших землях пролунали слова «Христос Воскрес!» Якби цього не сталося, то і дотепер у київських, поліських та волинських лісах жили б не просвітлені світлом Христової істини українці, а язичницькі племена полян, древлян та дулібів.
Через проповідь апостола Андрія Первозванного та його наступників наш народ отримав благословіння Боже, яке передавалось із покоління в покоління, від батьків до дітей. Цим благословінням постала славетна Києво-Печерська Лавра, Свята Софія Київська, весь золотоглавий Київ, Київська Русь та згодом Україна. І якщо сьогодні ми втратимо це благословіння, помінявши його на язичницькі обряди, різного роду гадання та традиції, то зникнемо як народ і загинемо як християни.
Будьмо вірними Христу, через Якого ми наслідуємо життя вічне і залишимо добрий слід на землі.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.