З одного боку, святий Димитрій Солунський сумлінно виконував свій обов’язок державного посадовця, а з іншого – відмовлявся реалізовувати накази, які приносили шкоду людям.
Сьогодні, коли Церква вшановує пам'ять святого великомученика Димитрія Солунського, є сенс поговорити про співвідносніть особистих релігійних переконань та професійних чи службових обов'язків.
Справа в тому, що святий Димитрій займав досить високу державну посаду - був проконсулом Фессалонікійської області (сьогодні це місто Салоніки з околицями у Греції). Його прямі обов'язки включали в себе захист регіону від нападів варварів. Також римський імператор зобов'язав Димитрія викорінювати християнство, навіть не підозрюючи що він сам є таємним християнином. Зрештою, саме відмова від переслідування єдиновірців призвела проконсула Фессалонікійської області до смерті... Як ця історія може бути пов'язана із сьогоденням?
В Україні, згідно Конституції, Церква відділена від держави. Це означає, що ні держава не може втручатися в справи Церкви, ні Церква не може перебирати на себе функції державного управління. Такий підхід гарантує рівне ставлення держави до всіх релігійних конфесій і забезбечує свободу віросповідання та міжконфесійний мир. Саме така модель державно-церковних відносин допомагає уникати серйозних міжконфесійних, міжрелігійних та навіть міжетнічних конфліктів.
Конституція прямо вказує на недопустимість втручання політиків та влади загалом у внутрішні справи тієї чи іншої релігійної групи, за виключенням тих, які несуть у своєму вченні чи культі пряму загрозу людському здоров'ю чи добробуту суспільства. Це означає, що політик не має права надавати перевагу тій чи іншій конфесії, керуючись власною схильністю чи принципом конфесійної симпатії.
Разом з тим, незважаючи на конституційне відділення Церкви від держави, ми не можемо цілком і повністю відділити власні релігійні переконання від виконання своїх обов’язків перед суспільством. Підкреслимо, що мова йде про суспільство, а не релігійну групу. Іншими словами, віра в Бога в більшості випадків не просто повинна братися до уваги, а навіть впливати на прийняття рішень, які стосуються загальнолюдських та традиційних цінностей.
Тобто, коли мова йде про речі, які безпосередньо впливають на світогляд нашого суспільства, на його морально-духовний стан, то в цих випадках кожне рішення має опиратися на власну совість та Закон Божий. Демократичні норми повинні зважати на притаманні нашому народові духовні надбання, які в свою чергу, диктуються культурнотворчими чинниками та тисячолітньою історією, що має своїм фундаментом християнські цінності.
Кожен, хто тим чи іншим чином пов’язаний зі сферою державно-церковних відносин, повинен чітко розуміти, що між власними релігійними переконаннями та релігійними поглядами інших людей має бути проведена певна лінія. Державні посадовці не можуть вказувати в яку Церкву потрібно ходити та яку релігію сповідувати, так як свобода віросповідання – це одна із головних свобод сучасної людини.
Разом з тим, у тих випадках, коли від державних мужів вимагають приймати рішення, що йдуть всупереч із Законом Божим та традиційними цінностями нашого народу, вони мають повне право, опираючись на віру в Бога, не погоджуватися із прийняттям таких рішень.
Саме такий приклад показав нам святий Димитрій Солунський. З одного боку, він сумлінно виконував свій обов’язок державного посадовця, а з іншого – відмовлявся реалізовувати накази, які приносили шкоду людям.
Адже, зрештою, всі рішення, прийняті нами на землі, матимуть визначальний вплив на те рішення, яке прийматиме Бог на небі.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.