Сьогодні постать князя Володимира та його вибір християнської віри часто пов’язують виключно з політичними мотивами, якими він, нібито, керувався. Наскільки такі твердження справедливі?
28 липня наша Церква відзначає день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира. Господь удостоїв його змінити хід історії нашого народу та суттєво вплинути на духовне становлення і цивилізаційні процеси не тільки тогочасної Русі, але і багатьох слов’янських країн.
Сьогодні постать князя Володимира та вибір ним християнської віри часто пов’язують виключно з політичними мотивами, якими він, нібито, керувався. Існує думка, що прийняття князем православної віри – це еквівалент вступу Київської Русі до такого собі «Євросоюзу» періоду Середньовіччя. Політики та історики нашої держави стверджують, що обравши християнство князь Володимир обрав «європейський вектор» розвитку країни та зробив «цивилізаційний вибір». Проте, насправді, все це не зовсім так.
Справа в тому, що всі вище перечислені мотиви прийняття правителем Київської Русі християнства мають суто зовнішнє значення. Якби князь дійсно керувався виключно політичною доцільністю, то це не повинно було б вплинути на його особисте життя. Людина, яка приймає християнську «ідеологію» та не приймає Христа, не здатна змінити своє життя. Погоджуючись одного разу з певними принципами морального та добропорядного життя, за певних історичних обставин людина може легко відмовитись від них. Без внутрішнього переродження ніякі зовнішні правила її не змінять.
Що ми бачимо на прикладі князя Володимира? Бачимо, що свідомий язичник, який був жорстоким можновладцем, здатним покарати навіть найближчих до себе людей, який мав величезну кількість жінок та прагнув завоювати «вогнем і мечем» мало не всю Європу, прийнявши Христа, повністю і докорінно змінився.
Кожного дня князь-християнин годував нужденних та голодних жителів Києва, реформував судову систему, виступив першим серед європейських правителів проти смертної кари, був вірним чоловіком однієї дружини та заслужив всенародну повагу. «Володимир – Красне Сонечко» – так називав його увесь охрещений народ.
Тому, можна з упевненістю говорити, що князь Володимир прийняв Христа не з політичних, а з духовних та сотеріологічних міркувань. Для нього християнство було не ідеологією, а життям у Христі. Це означає, що ставши християнином, князь не тільки змінився сам, але й змінив історію цілого народу. Він заклав у державний фундамент Київської Русі не політичну угоду і не «цивілізаційний» документ, а Євангеліє – благу звістку про Воскресіння Христа. Саме завдяки цьому фундаменту Київська Русь стала не просто однією з держав Європи, а стала Руссю Святою. І це – найголовніший урок для нас сьогодні.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.