Вкотре для нас стає очевидним, що через появу коронавірусу ми отримали можливість переосмислити своє життя з точки зору віри в Бога та духовних цінностей.
Коли ми читаємо про життя святих, то неодмінно зустрічаємося з фактом їх надзвичайно сильної віри в Бога. Здається, що у них зовсім відсутній страх перед смертю, більше того – вони відносяться до неї як до необхідного та неминучого етапу, що веде до зустрічі з Творцем. Ще апостол Павло писав: «я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше», тому що для нього «життя то Христос, а смерть то надбання»(Фил. 1, 23 і 21).
Слід констатувати, що така життєва позиція викликає у сучасної людини непорозуміння та подив. Чому?
Світ, в якому ми живемо, базується на філософії постійного прогресу. Вважається, що можливості науки майже необмежені, а те що колись здавалося чудом, сьогодні є звичною буденністю. Людина, яка ще сто-двісті років тому раділа через винахід парового двигуна та залізничної колії, в наш час вже здійснює приватні космічні польоти та задумується про життя на інших планетах. Вона переконана, що науково-технічний прогрес не зупинити, і саме він має запустити не тільки нові матеріальні процеси, але й обов’язково вплине на царину духу та моралі. Якби неоднозначно це не звучало, але віра у науково-технічний прогрес породжує у сучасної людини і віру в морально-духовний прогрес.
Проте, реальність говорить про інше. Так, саме у ХХ столітті, коли розвиток науки був стрімким, наче гірський водоспад, людство пережило найстрашніші війни, в яких загинули мільйони, і стикнулося з такою жорстокістю, перед якою німіють всі розмови про прогрес. Талергоф, Освенцім, ГУЛАГ – ці слова назавжди закарбовані на сторінках, за які людству буде соромно. Висновок звідси простий – духовні цінності не залежать від розвитку науки, і не можуть прогресувати разом із освоєнням космосу. Більше того, використовуючи атомну енергію, людина повинна завжди бачити перед собою моральні орієнтири, тому що між атомною електростанцією і атомною бомбою лежить прірва, подолання якої цілком залежить від такого духовного поняття як совість.
Саме тому слова апостола Павла про життя з Христом говорять нам про речі, які є важливішими від усіх матеріальних цінностей. Духовне життя, мораль та євангельські істини мають бути центральними для нас, якщо ми хочемо врятувати себе від самознищення. Віра в Бога – ось, що зрештою визначатиме наше майбутнє.
І період карантину, в якійсь мірі, засвідчив про брак цієї віри у сучасної людини. У багатьох випадках паніка, страх та відсутність надії на благий Промисел Божий, перетворив людину на істоту, яка піклується виключно за себе. При цьому, ми стали свідками двох крайніх проявів егоїзму. З одного боку, одні заперечували сам факт існування вірусної хвороби і цим самим наражали себе та інших на небезпеку, а з іншого боку – дехто всі свої надії у боротьбі з хворобою покладали тільки на медичні засоби та були ладні знищити кожного, хто хоча б гіпотетично міг бути носієм вірусу (тут варто згадати події у Нових Санжарах).
І в першому, і у другому випадках карантин показав, що власний людський егоїзм фактично повністю нівелював віру в Бога. Для одних релігія стала розмінною монетою, яку використовували щоб виправдати власну безпорадність, звинувачуючи Церкву у всіх можливих бідах, а для інших – захисним інструментом, який виправдовував власну самозакоханість. В обох випадках воля Божа та Його піклування про світ підмінялись чимось іншим.
Єдиним правильним виходом з подібних «історій» повинно бути тверде переконання, що життя з Христом краще від життя земного, але й штучно наближати смерть не потрібно. Прикладом такого підходу для нас, православних українців, є позиція Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, який неодноразово наголошував, що такі випробування нам послав Господь для смирення людської гордині, яка є найнебезпечнішим «вірусом».
Разом з тим, під час карантину ми переконалися, що наука не така вже й всесильна, як її зображує сучасність. Ми залишаємося такими ж слабкими істотами, які незважаючи на всі «космічні» плани, можуть зникнути з лиця землі від невидимої неозброєним оком бактерії, що породжує багато питань до теми науково-технічного прогресу.
Вкотре для нас стає очевидним, що через появу коронавірусу ми отримали можливість переосмислити своє життя з точки зору віри в Бога та духовних цінностей. Маємо надію, що за цей відрізок часу багато людей прийшли до розуміння - єдиний вихід для того, щоб залишитися людьми, полягає у слідуванні за Христом та житті по Євангелію. Адже без Христа наше земне буття перетвориться на виживання, і тільки віра здатна надати йому справжній сенс.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.